Жив чоловік. Ну, як жив — добре жив, заможно, з жінкою років на 15 старшою за нього.
У них був спільний бізнес, вони були рівноправні партнери, причому бізнес він тягнув на собі, а вона мотивувала його.
Яким був — випещеним, молодим котом, любителем театрів, мистецтва, книг… таким собі галантним молодим богом. До мене він та його вікова жінка потрапили з питань бізнесу, я тоді ще закінчувала інститут і займалася арбітражними справами.
Суд був довгий і за час суду я встигла дуже добре дізнатися про цього чоловіка та його жінку. Це була дуже гармонійна пара, було видно, як їм цікаво разом, було видно і кохання, і іскри, він дивився на неї, як на царицю, а вона на нього, як на юного бога.
Я дивилася і милувалася. Він не дивився на інших жінок — від слова зовсім, і міг годинами розповідати про те, яка вона і як йому з нею пощастило.
Вони розповідали, що мріють жити у Франції, завести кота та сад. Вони так описували Францію, де часто бували, що мені здавалося, дивлячись на них, я відчуваю запах прованських трав.
Потім ми безнапасно виграли суд і якийсь час ми не бачилися. За кілька років мені зателефонувала Вона і попросилася на консультацію.
Вони приїхали й були все такі ж красиві та випещені, але з дуже сумними очима. Він розповів, що поки вона відходила від смерті мами, він познайомився у барі з барменкою 18 років і вона чекає дитину.
Зустрічалися вони кілька разів і щоразу він був у хмільному стані. Вони хотіли дізнатися, як правильно оформити батьківство, як платити аліменти та як бачитися з цим малюком.
Вона сказала, що вибачила його, що сама винна, оскільки рік після смерті мами їй було не до нього і він почував себе самотнім. Вона була готова прийняти його малюка (у неї вже був дорослий син) і навіть виховувати його готова, якщо юна мати його віддасть.
Він був явно засмучений і мав вигляд кота, який нассав господарю в капці, але, як і раніше, явно закоханий у неї. І ось дитина народилася і розпочалися наші переговори з юною мамою.
Мама була неохайною та дешевою (не в сенсі речей) дівчиною, яка явно бачила в моїх клієнтах корівку з величезним вименем молока — тобто збиралася їх явно доїти. Клієнти були готові доїтися, але дозовано доїтися, а мамка хотіла доїти їх цілодобово.
Ну, ми якось все вирішили, зробили графік доїння та графік “заохочення корівки — право бачитися з дитиною”.
І ми не бачилися ще кілька років — років зо десять. Сьогодні біля будівлі суду мене хтось гукнув, я повернулася і побачила чоловіка років сорока, п’ятдесяти, неохайного, якогось непомитого.
Це виявилося… Він! Колишній “молодий бог.” Від нього я дізналася, що вони розійшлися, бо його тягнуло бути з сином щохвилини, і він часто бував у однокімнатній квартирі, яку вони купили відразу після появи дитини мамі.
Мама почала його пригощати настоянкою і зазивати в ліжко, про що потім доповіла жінці з усіма доказами. Він розлучатися не хотів, але жінка сказала що “ні його, ні себе не поважатиме і жити з ним не зможе.”
Майно вони поділили мирно навпіл. Він залишився дуже забезпеченим чоловіком, але сталася криза й він все втратив.
З мамою живе важко, сваряться вони постійно, живуть, як сусіди.
Розійтися б, та квартиру ділити не вигідно — ціни низькі.
Син росте дурнуватим — ну, з такою мамою не дивно.
Я стояла і думала: “Куди ж пропав молодий бог, який був успішним інтелектуалом, гарний, випещений, коли він помер, і коли народився цей неохайний, на все ображений і всіх ненависний, чоловік, і навіщо він народився?”
Я спитала, а де ж вона, як склалося її життя? І почула, що “стара після розлучення емігрувала до Франції, сидить тепер сволота в Провансі, кота завела, сад…
Я їй дзвонив, але вона попросила її не турбувати. Погань!
Ось якось так… Сіла я після цієї розмови в машину і подумала — Будь щаслива, Царице, у своєму Провансі.
Будь щаслива і ніколи не приїжджай у місто своєї молодості, тому що молодий бог помер….”
