— Він дуже гарний, – казала тітка, – Катерину любить. Тільки отримує копійки, не щастить із роботою, не зачепистий. Та й аліменти на 4-х дітей спробуй виплати. Як вони жити будуть? Тітка при цих словах плакала, але Катя слухала настанови мами і запевняла, що все буде так, як мама радить. — Не промотаю я спадщину, – присягалася Катя, – однокімнатну продамо, а твоя двокімнатна піде Юлі, як виросте. Що ж я, зовсім без розуму чи що

Мама телефоном розповіла сьогодні про мою родичку, а точніше – троюрідну сестру Катю. А якщо ще точніше, то про чергову дурість, яку Катя тепер має намір зробити.

А було цих дурниць уже не злічити.

— Першого чоловіка її пам’ятаєш? – запитала мама, – Олега? Ну так от, виявляється, коли вони розійшлися, то Катя без вагань поступилася йому машиною, купленою матір’ю. Вони ж офіційно були в шлюбі, тільки Катя то вчилася, то в декретній відпустці сиділа, а Олег не працював жодного дня.

Моєї двоюрідної тітки не стало кілька років тому. Жінка була підприємлива й спритна. Бізнес свій починала потихеньку ще тоді, коли в країні й не можна було його починати: шила добре, взялася шити речі на продаж за викрійками з модних закордонних журналів.

Сукні та спідниці тітки розходилися, як гарячі пиріжки, тож вона була чи не першою в нашому обласному центрі, хто придбав свої намети на ринку. А вже пізню доньку і зовсім балувала.

— Дівчинку потрібно одягати, як принцесу, – вважала тітка, – нехай покрасується в красивих речах, адже я можу собі це дозволити.

На зміну гарним сукням і туфелькам прийшли дорогі джинси і шубки, а потім квартирки і машини. З однокімнатної з модним тоді євроремонтом Катя за три роки переїхала в двокімнатну. При цьому, однокімнатну здали: гроші до грошей.

Катя була дівчиною доброю і, можливо, злегка наївною, вчитися вона не стала, а, звикнувши з юності до того, що нестачі в грошах немає, ціну вона їм абсолютно не знала. І навіть коли вийшла заміж, то забезпечувала її, як і раніше – мама.

І не тільки її, а ще й чоловіка Олега, дармоїда із замашками альфонса, і потім доньку Юленьку – тут бабусина щедрість і зовсім стриманості не знала.

Олег катався, як сир у маслі, а що? Наївна дружина дозволяє, чому б і не вбратися? Теща бурчала, але звично тягла на собі сім’ю. А потім Олег просто пішов, знайшовши зручнішу шию. Красиво так: на машині. Теща тільки рот відкрила, а донька пояснила: ну не без усього ж йому йти було? Ага. Це ж тільки прийти можна без усього.

— Вивчилася на перукаря, – розповідала тоді нам тітка новини про доньку, – іноді мені на ринку допомагає. Хороша дівка, добра, хазяйновита, тільки проста, як три копійки, та в особистому житті не щастить.

Михайло з’явився на Катиному горизонті, коли тітка вже хворіла. Чоловік був позитивним, добрим, рукастим. До Юльки ставився добре. Тільки одна біда: одружений він був до Каті аж двічі.

У першому шлюбі залишилися двоє дітей: одного з них Михайло усиновив, друга – спільна донька. У другому шлюбі Михась теж нажив 2-х дітей.

— Він дуже гарний, – казала тітка, – Катерину любить. Тільки отримує копійки, не щастить із роботою, не зачепистий. Та й аліменти на 4-х дітей спробуй виплати. Як вони жити будуть?

Тітка при цих словах плакала, але Катя слухала настанови мами і запевняла, що все буде так, як мама радить.

— Не промотаю я спадщину, – присягалася Катя, – однокімнатну продамо, а твоя двокімнатна піде Юлі, як виросте. Що ж я, зовсім без розуму чи що?

Через рік після того, як не стало мами, Катя офіційно вийшла за Михайла заміж. Що понесло жінку, якій виповнилося 38 років, у шлюб? Дітей не планувала більше, живи собі й радуйся, ні, захотілося свята.

На весілля, подорож, шубку і нову машину пішли гроші від продажу однокімнатної квартири. Не біда, ще ж дві в загашнику.

— Катя вирішила одну з квартир продати, – говорила мама кілька років тому, – хоче будинок будувати. Так, дурепа. Будинок побудує в шлюбі і все, вважай, що чоловік і його 4 спадкоємці зможуть претендувати на майно. Нікого не слухає, ні рідну тітку, ні нас.

— На мій вік вистачить, – сказала Катя, – Михась так зі мною ніколи не вчинить, а в Юлі залишиться двокімнатна.

У Михайлові ми й не сумнівалися. Але 4-ро дітей Михайла та їхні рідні мами навряд чи втратять своє, якщо раптом щось трапиться. Цього літа, до речі, продана була і друга квартира: будинок добудувати грошей не вистачило.

— Я куплю потім однокімнатну, – говорила Катя родичам, – просто зараз дуже гроші потрібні. Частину суми від продажу я відклала, не витрачаю.

Ця частина суми до осені перетворилася на ще одну шубку і машину: щоб і в Михайла, і в Каті був свій автомобіль. Адже будинок був за містом, а як чоловікові і їй добиратися до роботи в різні кінці? І ось чергова новина.

— Михайла донька гостювала місяць у них, – розповіла мама, – дівчинці 15 років, хитра вже, а може мама навчила. Підластилася до Каті, мовляв, ти для мене рідніша за рідну маму стала, а мама не піклується, шпиняє, може ляпаса дати. Катя вуха розвісила, сидить і думає, як тепер Михайлову першу дружину батьківських прав позбавити й удочерити дівчисько.

От на біса воно їй? Я все розумію, але маючи власну доньку, удочеряти вже досить дорослу дівчину, у якої є і тато, і мама? Заради природної простакуватості? Заради ласкавого слова хитрої дівчинки?

Дурепа, – винесла вердикт уся рідня, – встала б мати, подивилася. Свій спадок розмотала, тепер своєї рідної доньки промотує. Ну що там Юльці залишиться? Будинок тепер тільки один. Каті половина, яку, якщо що, розподілять чоловік і дочка, а якщо удочерить чужу дівчинку, то від трьох квартир, вкладених у будівництво будинку, Юльці дістанеться тільки одна шоста частина? А може нехай уже удочеряє-усиновлює всіх дітей Михайла?

Ми, напевно, дуже недобрі люди? Усією ріднею просто формені злидні. Але в безкорисливість і раптову любов Михайлиної доньки до мачухи я не вірю, ніхто не вірить, крім Каті.

А ще, так. Шкода праць тітки, вона з такими труднощами все наживала. Здоров’я розгубила в боротьбі за краще життя для доньки й онуки. А йде все чужим людям дуже легко.

Що порадите? Як спасти спадок племінниці?