Я жила з чоловіком, у нас з’явився син і з вини лікарів його не стало. Він мене підтримував. Через півроку після цієї трагедії я прийняла його пропозицію узаконити наші стосунки.
Ще через рік мене почала діставати якась жінка і говорити, що я «огидна» жінка і розбиваю її сім’ю з моїм чоловіком, що в них є дитина, а я негідниця (не говоритиму всі слова, які мені ця жінка та її мама говорили) і це тривало приблизно місяць.
Чоловік казав, що це якась не ненормальне, яке псує йому життя. Я вдала, що повірила.
Але деякими маніпуляціями я з’ясувала, що вона каже правду. А найголовніше, що коли мені було погано, то він розважався з нею.
Я розумію, що кожен переживає трагедію по-різному. А найцікавіше, що він 8-го відвів мене до РАГСу, а 25-го він пішов у лікарню зустрічати її дитиною.
Коли я в нього запитала, навіщо він це все накаламутив, він сказав, що він, кохає мене і думав, що я про це не дізнаюся. Рік я намагалася з ним жити, але не вийшло, я не змогла прийняти цю зраду.
Він пішов, я не зупиняла. Я зажила своїм новим життям і мені добре, через два роки я вийшла заміж. Але він постійно з’являється в моєму житті і просить пробачення та повернутися.
Хоча він має жінку, з якою він живе (з тією дівчиною він не живе, але дочці допомагає). У них уже три доньки і нещодавно з’явився син.
І я не розумію, що він хоче від мене? Коли я питаю, він каже, що я для нього найулюбленіша і найближча людина.
А з кожним його дзвінком я все більше його ненавиджу. Хоча я знаю, що це не так. Але нічого не можу з собою вдіяти.
— Іро, та ти в нас тепер як пані живеш! — Лариса прискіпливо провела пальцем…
Мені 59 років. Торік я завела «блокнот радості». Пишу це, і самій трохи смішно. Звучить…
— Ти ж не забула, що я сьогодні ввечері їду до Сергія на день народження?…
— Яка ж смакота… — Оксана Михайлівна аж очі примружила від задоволення. Вона делікатно поклала…
З самого недільного ранку Люба чаклувала на кухні. Руки по лікті в борошні, зате тісто…
— Мамо, ви що, з глузду з’їхали?! — я кричала так, що аж у вухах…