Хлопчик Вітя жив у селі з мамою та бабусею. Батька він ніколи не знав, а дідусь пішов із життя рано. Вітя навіть не зрозумів спочатку, куди подівся дід Мишко, але через тиждень, а потім і місяць, сам усвідомив те, що відбувається. До дитини дійшло, що бабуся проводжала діда зовсім не в далеку дорогу, а в останню путь.
Але загалом жилося Віті непогано. Бабуся дуже любила хлопчика і намагалася всіляко допомагати йому розвиватися. Возила до районного центру на карате, вчила грати на фортепіано, купувала різні солодощі. Хлопчик прив’язався до бабусі Ніни навіть більше, ніж до рідної матері.
Ельвіра народила Вітю зарано. Через це вихованням малюка до ладу не займалася. Залишала Вітю мамі, але бабуся не скаржилася. Вітя був для неї промінцем світла і добра. Вона вкладала у нього всю душу. Тільки одного дня її серце не витримало.
Коли Вітя знайшов бабусю посеред кімнати, то одразу кинувся до сусідів. Дорослі викликали швидку і намагалися допомогти жінці самотужки, але медики, які приїхали на виклик, лише підтвердили, що трапилося непоправне. І тоді у Віті почалася справжня істерика. Він плакав без зупинки, а поряд не було нікого з рідних. Мати була в місті, а на руках сусідів малюк не заспокоювався. Лікарі вирішили забрати його до лікарні.
Вітю ніхто не поспішав забирати з медичного закладу. Мати навіть не відвідала його, а похороном бабусі займалися сусіди. Він чекав, що мама все ж таки забере його, але дива не сталося. Одразу з лікарні Вітю відправили до дитячого будинку. Там йому довелося вчитися жити за абсолютно новими звичаями та правилами. Жодних солодощів, карате та фортепіано.
Хлопчик намагався придушити в собі почуття до улюбленої бабусі, якої більше немає. Він розумів, що його мати покинула. Хлопчик став юнаком і згодом зрозумів, що розраховувати в цьому житті він може тільки на себе.
Після випускного з дитячого будинку Вітя одразу вирішив поїхати до батьківського будинку. Він знав, що його матері вже немає в живих, але нітрохи цьому не здивувався. З запальним характером жінки та її нерозсудливістю цього варто було очікувати. Хлопець не знав, у якому стані будинок, але розраховував, що в нього залишився хоч якийсь дах над головою.
Хата ж стояла, як і раніше. Вітя на мить відчув дежавю, адже з-за рогу могла привітно з’явитися бабуся і покликати на пироги з чаєм. Він глибоко зітхнув і попрямував до дверей. На його подив, вони були відкриті.
Хлопець зайшов усередину і озирнувся. Він вирішив піднятися сходами на горище. Там була ще одна житлова кімната. Але на шляху до сходів побачив молоду дівчину, яка спускалася з горища. Вона спочатку не помітила Вітю, а потім злякалася і заверещала на весь будинок.
Вітю чомусь неймовірно розсмішила така реакція незнайомки. Але потім виявилось, що дівчину звуть Поліна і вона теж сирота. Місцевий управитель села був дуже молодий і вирішив, що будинок нікому не належить. Тому дозволив дівчині зайняти його і жити на втіху.
Вітя пообіцяв незнайомці, що вона зможе залишитися і він не виганятиме її. Так парочка залагодила квартирне питання і почала жити разом. Хоча початок стосунків був питанням часу, бо Вітя одразу зрозумів, що Поліна дуже мила та добра.
Гарний старий будинок було відремонтовано. Поліна посадила навколо безліч чудових квітів. А вже за кілька років у дружнього сімейства народилися двійнята.
