— Сам він на розлучення подати поки не може, але попросив Віру звільнити його квартиру, — зітхає Ольга Сергіївна, ділячись із подругою. — У мене, знаєш, на душі якось подвійно…
Онукові Ольги Сергіївни ледь виповнилося два місяці. Віра лише кілька тижнів тому повернулася від батьків: дитинка з’являлася на світ у них, у невеликому селищі на Вінниччині.
Перші два місяці життя малюка вона провела там під приводом, що самій важко, а мама допоможе пелюшки прати.
— Вона ж нам щебетала, що хлопчик богатирем на світ прийшов — цілих три з половиною кілограми! — продовжує Ольга Сергіївна. — Я ще так здивувалася, коли вони до Києва повернулися: ну не виглядало те маля на таку вагу, зовсім крихітне було. А потім мій син заглянув у його медичну картку, і пазл склався: обвела вона його кругом пальця ще тоді, як заміж виходила.
Побралися Максим із Вірою якраз дев’ять місяців тому.
Зустрілися випадково, у компанії спільних знайомих. Він провів її додому, піднявся на орендовану квартиру випити кави, потім разом поснідали…
Віра тоді божилася молодому чоловікові, що п’є пігулки, мовляв, хвилюватися нічого. Зустрічалися вони так, для здоров’я, місяці зо три, аж раптом дівчина заявляє: “Я при надії”. І тест продемонструвала, і довідку якусь переслала.
Пояснила, що нібито на роботі піцою отруїлася, не вона одна, але в неї так вийшло, що пігулки через це не подіяли.
Син Ольги Сергіївни, ясна річ, під вінець не збирався геть зовсім. Віра для нього була просто тимчасовим захопленням — молодому хлопцеві у двадцять сім років хіба до серйозних стосунків?
Але ж дівчина в сльози: гріх на душу брати не буду, совість не дозволить.
— Та ще й знайомі почали тиснути: мовляв, дівчинка вона хороша, треба брати відповідальність, як же так, — згадує жінка.
— Ми з ним сіли, подумали: не одружиться — вона ж потім по судах затягає, батьківство доводитиме. Навіщо ті нерви? От він і здався: “А що робити?”. Вирішив розписатися. Мені вона тоді навіть сподобалася: здавалася такою тихою, нормальною.
Вірі двадцять чотири, приїхала до столиці вчитися, та так і лишилася працювати.
Ніби й справді скромна, борщі варити вміє. Щоправда, Максима тоді дуже здивувало: чому вона одразу до нього не переїхала, коли подали заяву? Чому найближчу дату розпису відкинула?
Мовляв, батьки з села не зможуть приїхати, а їй хочеться, щоб рідні поруч були, хоч би й без гучного весілля.
Тільки тепер Ольга Сергіївна починає розуміти що, і до чого: Віра просто боялася проколотися. Коли живеш із чоловіком під одним дахом, такі речі не приховаєш. Ну, дочекалися сватів, тихо розписалися, посиділи в ресторані своїм колом та й почали жити.
У сина ж своя двокімнатна від батька лишилася, всі умови, одну кімнату під дитячу облаштували. Невістка працювала в якогось приватника без офіційного оформлення.
Той їй за два місяці заплатив, аби тільки скандалу не було, і вона пішла з роботи, щойно животик почав виднітися. А животик той був малесенький, акуратний. Віра з матір’ю в один голос щебетали, що це в них сімейне.
— Я коли Вірочкою ходила, вже час удома сидіти, а на роботі ніхто й не здогадувався, що я дитинку чекаю, — запевняла зятя сваха. — Не хвилюйся, синку, все буде добре: і з вагою, і з малюком, подарує тобі жінка гарненьке немовля.
Стать дитинки невістка нібито не хотіла знати заздалегідь. На обстеження ходила сама. І жодних тобі модних зараз фотографій малечі ще до появи на світ. Казала лише, що аналізи в нормі, все йде за планом.
— А потім заявила, що поїде до своїх — мовляв, там тітка в лікарні працює, там мама з татом підтримають. Досиділа тут до восьмого місяця, а тоді сват за нею машиною приїхав, — сумно всміхається Ольга Сергіївна. — Ми ще так переживали: дорога неблизька, труситиме… Але нічого, доїхали.
Син працює від зорі до зорі, кар’єру будує. Ольга Сергіївна теж іще не на пенсії.
Максим хоч і вивчився на права та купив машину в кредит до весілля, але на такі далекі відстані їхати боявся. Та Віра й сама відмовляла: “Не треба їздити, нас із синочком тато чудово назад привезе”.
З’явилася дитинка через місяць після її від’їзду. Усі радісно доповідали до Києва, який гарний хлопчик прийшов у цей світ: активний, здоровенький! Показували по відеозв’язку, але ж хіба там щось розгледиш?
Зрештою, Максим почав наполягати: повертайтеся додому, разом упораємося, що це за сім’я на відстані.
Приїхали.
Ольга Сергіївна глянула — і очам не повірила: яке там заявлене! Зовсім крихітне малятко. Але ж не будеш спеціально ваги купувати, щоб перевіряти. Їв, спав, плакав — усе як у будь-якого немовляти.
Тільки за кілька тижнів пішли вони з Максимом до поліклініки. Віра з кабінету вийшла, картку чоловікові в руки тицьнула і побігла ще до якогось лікаря. Поки він чекав, від нудьги погортав сторінки… а потім вчитався.
Хлопчик з’явився на світ на тридцять четвертому тижні! За термінами — повна розбіжність із тим часом, коли вона йому про свій стан оголосила.
— От і випливло на поверхню: ніхто тоді дитинку не чекав! Просто побачила, що хлопець підходящий, із квартирою, і вирішила до РАЦСу затягнути будь-якою ціною. А що вже вони там із появою малюка намудрували — чи стимулювали, чи воно само так збіглося — тепер ніхто не зізнається. Клянуться, що природно все почалося, — хитає головою жінка.
— І що тепер робити? Як після такої брехні жити?
— Оце так відчайдушна! — аж сплеснула руками подруга. — Це ж треба бути такою впевненою, що одразу після весілля понесе, ще й з термінами всіх обдурити зможе!
— Та не відчайдушна, а дурна, — гірко зітхає Ольга Сергіївна. — Або ж, навпаки, надто хитра. Думаю, якби не вийшло одразу “залетіти”, ми б почули слізливу казочку про те, як вона зненацька втратила дитинку. А так вийшло, що вона понесла буквально за два тижні до розпису. Хоча за її байками на той момент термін мав бути вже набагато більшим.
— Ну і що з того? — заявила невістка, коли її вже приперли до стіни фактами. — Дитина ж усе одно є! Яка різниця, коли її зачали? Ми ж нормально з тобою жили!
І то правда: Максим зізнавався, що вже почав звикати до статусу сім’янина, і господинею Віра була непоганою. Але ж…
— Розумієш, мамо, — ділився син, ховаючи очі. — Це ж усе одно брехня. І найгірше — там уся сімейка мені локшину на вуха вішала. І тесть, і теща. Як мені тепер із цим жити? Кожне слово під мікроскопом перевіряти?
Та пішли вони… Аліменти? Буду платити, куди я дінуся. Дитина? Я її не планував, і якби не цей спектакль, ніякого весілля б не було.
Зараз Максим тимчасово перебрався до Ольги Сергіївни.
Чекає, поки приїде тесть і забере свою доньку з онуком назад, на Вінниччину. Розлучення дадуть тільки через рік.
Подасть на аліменти — добре. Не подасть — він сам добровільно переказуватиме гроші. Бо він, на відміну від своєї поки що дружини та її рідні, людина чесна.
Цим непростим життєвим сюжетом, що нагадує справжнісінький серіал, поділилася з нами Ольга Сергіївна, а ми лише надали йому зручної для читання форми. Здається, в гонитві за жіночим щастям дехто забуває просту істину: на брехні міцного фундаменту не збудуєш, навіть якщо наміри здавалися цілком виправданими.
А як вважаєте ви: чи варто було чоловікові рубати з плеча через такий обман, чи заради малюка можна було б спробувати пробачити й почати все з чистого аркуша?
