Лариса з чоловіком Стасом вважалися серед своєї рідні заможними та пихатими. Річ у тім, що практично відразу після весілля вони зайнялися своїм бізнесом.
— Не щось надприродне, просто я все життя мріяла стати кондитером, – розповідає Лариса, – починала з того, що ще в студентські роки пекла тортики на замовлення, а коли одружилися, то вирішили з чоловіком розвивати мою справу.
Влізли в кредит, зняли приміщення, все оформили, закупили найнеобхідніше обладнання і почали працювати.
Спочатку грошей ледь-ледь вистачало на окупність оренди, але поступово справа пішла.
З’явилися постійні клієнти, замовлення посипалися, Незабаром і кредит віддали, і приміщення викупили.
— Все б добре, але від нас відвернулася вся рідня. Відразу, коли ми тільки починали, мене долали проханнями зробити тортик з тієї чи іншої нагоди. Зрозуміло за безкоштовно. Я вже мовчу про свої трудові та часові витрати, але навіть продукти для нас на той час були дуже дорогі, а рідня не розуміла цього.
Іноді на такі безоплатні подарунки родичів просто не було грошей. Доводилося просити заплатити хоча б за продукти, за собівартістю.
— Ну ти даєш, – волала сестра чоловіка, – для сім’ї зробити не можеш, дереш втридорога. Я вже обіцяла своїй начальниці тортик на ювілей! Жадібна ти, Лариса, як мій брат із тобою живе!
— Ти для Марії Микитівни тортик не можеш зробити, – обурювалася свекруха, – вона ж моя найкраща подруга! Мій син тебе поїть і годує, а ти з його матері гроші просиш?
І все в цьому дусі, потім, коли бізнес став розвиватися, торти і тістечка для рідні, їхніх друзів і знайомих і зовсім стали чимось само собою зрозумілим.
А, крім цього, рідня почала вимагати і грошей.
— У сестри ремонту у квартирі не було 100 років, тобі що, важко допомогти? – цікавилася мама.
Та не важко, просто сестра з чоловіком у вихідні звикли по ресторанах шастати, минулі роки у відпустку влітку за кордон постійно літали, могли б і відкласти на ремонт. А зараз і загалом не той час, щоб грошима розкидатися.
Лариса з чоловіком у відпустках давно не були і в квартирі в них було зовсім не розкішно: всі гроші вкладали в справу.
— Дядько Петрик ногу зламав, потрібна операція, – заявляла свекруха синові, – давай грошей, ти в нас у сім’ї найбагатший.
Син пояснював, що вільної суми немає, а Ларисі треба їхати у Львів, на курси, щоб розширити асортимент.
— З жиру ви біситеся! – був одностайний вирок рідні. І вони давали і на дядька Петра, і на двоюрідну тітоньку Віру, і на сестрин ремонт, і на нову машину племінника.
— А потім у нас біда трапилася, закоротило проводку, дороге обладнання вийшло з ладу. І так криза, а тут ще й збитки шалені. А свекруха дачу зібралася купувати, на яку ми їй гроші й дали. Чоловік до матері: відклади покупку, за рік придбаємо ще кращу за колишню, нам терміново треба!
— А свекруха відмовила, сказавши, що ці гроші ми їй віддали, отже, вони її і вона хоче дачу в цьому сезоні. Стас тільки руками розвів.
Зверталися по допомогу і до сестри чоловіка, і до інших родичів, яким допомагали активно. Ніхто сім’ї не дав ні 1 гривні. Але ж просили в борг, і віддали б одразу, як знову робота пішла.
— Ми викрутилися, знову влізли в кредит, але я сказала, що більше нікому і копійки я не дам задарма і не позичу. Тому що брати всі були здатні, а, коли нам важко було, ні в борг не дали, ні своїх боргів не віддав ніхто. Але ж у нас і мій брат на машину брав у борг, і сестра двоюрідна на нові меблі.
Без розписок боргових, по родинному. Але всі зробили вигляд, що ніхто нікому нічого не винен. Чоловік Лариси, який дійшов у ті дні до сказу, дружину підтримав.
— А через півроку свекруха заявилася. Дай, каже, сину, грошей. У сестри твоєї донька заміж виходить. Ви багаті, ви маєте допомогти з весіллям, а заодно й навчання майбутньому зятю на платному відділенні. Негоже, щоб у нас зять був неуком!
Лариса зі Стасом твердо сказали “ні”. Що тут почалося! Це вже верх нахабства.
— Тільки ледачий нас не соромив. Приходили, приїжджали, телефонували навіть ті родичі, про існування яких ми й не підозрювали. От жмоти! Рідній же племінниці відмовили. Погрожували нам, мовляв, потрапите в біду, ми вам теж не допоможемо! Але ж не допомогли, жоден із таких совісних родичів!
Тож тепер і живуть без рідні. Власне, різниці не помітили. Тільки грошей суттєво побільшало.
Адже взаємодопомога та родинні стосунки в цій родині були дуже однобокими.
