Ми з чоловіком познайомилися у гостях, мені був 21 рік, йому 25. Я була активна, не сиділа на місці. Чоловік доглядав з нечуваним натиском, оточив мене просто коконом своєї уваги, що більше ніхто й наблизитися до мене не міг. За пів року ми одружилися.
Перший промах – я не взяла прізвище чоловіка. Він образився, але виду майже не подав. У нас не було явних конфліктів, але мені дуже хотілося керувати, розпоряджатися грошима, господарством, чоловіком, нарешті. Свобода після батьківського гніту — я одружена і можна все!
Спочатку ще чоловік мене спрямовував, але більше його розчулювала моя активність і наполегливість. Я була дуже нетерпляча, не зважала на його бажання (не те, щоб влаштовувала скандали, хоча і це бувало, я його вмовляла, спокушала, дотискала своєю логікою, і він часто поступався) чим би дитя не тішилося, аби не плакало!
Потім народилася дитина. Чоловік був щасливий і всіляко мені допомагав, виконував примхи, задаровував подарунками. А я почала почуватися командиром. Потім ми робили ремонт, і я усунула його взагалі від закупівель, сказавши, що у нього смак поганий, і щоби не заважав мені втілювати свої мрії. Носилася як пригоріла, командувала будівельниками, чоловіка майже не приваблювала.
Звичайно, щось не доробила, не додивилася, мене обдурили з грошима, але чоловік мене похвалив і знову понесло. Ми купили овальний стіл на кухню, і я відразу сіла на чолі столу! Чоловік ввічливо запитав, чи правильно я обрала місце, на що отримав відповідь: «Мені так зручно, адже я головна в домі».
Його подарунки стали мені не подобатися, я вимовляла, що він не слухає, що хочу, що неуважний, і він перестав мені дарувати навіть квіти. Тепер доводиться купувати їх самій. Коли я вийшла на роботу, то через деякий час мене підвищили, і я розійшлася на повну. Чоловік отримував завдання, а я вимагала їх виконання, лаяла, мозок виносила, взагалі поводилася нерозумно, якщо м’яко сказати.
Чим же це скінчилося. Чоловік поступився мені лідерством у сім’ї зовсім. І усунувся, займався іноді з дітьми за їхніми інтересами та своїми інтересами, втім, якщо я завчасно його попереджала, то він щось робив, але дуже мало, в основному говорив, що я ж голова сім’ї і маю вміти все вирішувати сама. Порадитися з ним стало взагалі не можна, він уважно слухав, а потім завжди відповідав: «зроби, як ти хочеш».
Згодом я почала відповідати у сім’ї за все – за дітей, фінанси, ремонти, переїзди, відпочинки, просто за все. А чоловік просто дивився збоку і мабуть чекав, коли ж я схаменуся. Але мені так подобалося бути керівником всього і вся, що я нічого не розуміла. На його спроби поговорити я відмахувалась і так і не поговорила. І настав час, коли ноша виявилася мені тяжкою настільки, що я вже не змогла вирішувати все одна. І тут до мене дійшло, що добре було б залучити чоловіка. Але його реакція була для мене несподіваною. Він не захотів нічого вирішувати, допомагати, організовувати, сказавши: «якщо ти захотіла кермувати, то керуй».
Ні, ми не розлучилися (хоча я б на його місці давно пішла б), але все в будинку, у дітей, родичів з усіх боків на мені, всі проблеми я намагаюся вирішити. У мене вже не вистачає ні енергії, ні знань, ні витримки, ні зв’язків.
Свої проблеми та питання, з якими до нього звертаються діти, він відправляє вирішувати до мене — я ж голова, я маю вирішувати сама. І тільки після того, як я вже фігурально висловлюючись, благаю його допомогти, він зрушує справу з мертвої точки, а далі знову сама. Дійшло того, що я вже готова була здатися повністю і з бюджетом, і вдома сидіти з дітьми, я так ясно зрозуміла, що я хочу бути просто за чоловіком, тихою і лагідною хранителькою вогнища, пекти млинці, пироги, чекати на чоловіка та інше.
Розповіла йому, як не права була, перепрошувала, що хочу назад під крильце, не хочу самостійності, наїлася вже. Але поки що нічого не змінилося. Хочу якось його підштовхнути. От думаю, може, як перший крок піти прізвище поміняти? Цікаво думка ваша, такий вчинок може справити враження чи ні?
