Вся рідня і моя, і чоловіка стали на його бік під гаслом: «У вас же сім’я, двоє дітей маленьких, що ти як егоїстка, про них подумай», за два роки налагоджуємо стосунки, ми за рік закриваємо всі борги, вирішуємо питання з житлом, і здавалося, що стосунки стали ще кращими

Не знаю, що робити і як до цього ставитись. Усередині повна порожнеча, я розбита та розчавлена. Не розумію, що відбувається, за що і чому чоловік пояснив, але це безглуздо. Сил якось боротися і рухатися далі немає, втома страшна, дика, а треба ж якось жити. Але як? Він тепер постійно так робитиме?

Вісім років тому ми мало не розлучилися, разом навалилося все і стосунки дали тріщину. Ми лаялися постійно, і коли з’явилася людина, яка підтримала і допомогла, я здалася і зрадила чоловіку. Не було брехні, я нічого не приховувала, одразу ж вирішила йти, але не дали.

Вся рідня і моя, і чоловіка стали на його бік під гаслом: «У вас же сім’я, двоє дітей маленьких, що ти як егоїстка, про них подумай». З тим іншим усе розірвала, хоч він умовляв піти і почати все з нуля. І ось ми з чоловіком намагаємось налагоджувати стосунки. І знову глухий кут.

Я намагаюся загладити провину та виправити стосунки, а чоловік ненавидить мене. Він упивається своєю ненавистю і злістю і просто люто ненавидить мене і зневажає. За два роки налагоджуємо стосунки та починаємо жити як раніше. Нам щастить, чоловік знаходить іншу роботу (друг покликав), ми за рік закриваємо всі борги, вирішуємо питання з житлом, і здавалося, що стосунки стали ще кращими.

А далі помста. Все як за шаблоном: чоловік починає пізно приїжджати додому, на стосунки махнув рукою, виправдовує все тим, що багато працює, втомлюється, і в нього просто немає сил. У результаті правда виходить назовні, у нього інша, там повноцінні стосунки. І все по колу.

Знову вмовляння рідні: «Думайте про сім’ю та дітей». А чоловік думає, він не може ухвалити рішення. Тут я і діти, сім’я, а там кохана жінка і він знову живий. Зрештою фінал, як і в мене, вибрав родину.

Я все проковтнула, почали працювати над стосунками, пішли до сімейного психолога, стали вперше за кілька років справді розмовляти одне з одним, і ось, здавалося б, пережили, пройшли, вибачили, ідемо назустріч одне одному. Ще через два з половиною року все повторюється.

Просто без причин, звідки вона знову. Знову розмови та спроба розібратися у всьому, що не так, чого кому не вистачало? Відповідь одна: «Не можу пробачити і забути, а до неї є почуття, перед нею винен, її люблю».

Я не знаю що робити. Я в глухому куті, я розбита, я вижата та розчавлена, і я не знаю, що робити. Так винна, так зрадила, але я намагалася все виправити, я намагалася все змінити. Але все без толку. Я відпустила його, сказала, що він може йти, якщо любить, якщо йому там краще, але він не йде. Ось такий глухий кут.