– Квіточко моя, який подарунок ти хочеш на свій день народження? – бабуся посадила десятирічну онучку на коліна.
– У зоопарк хочу, – зніяковіло відповіла Злата.
– Навіщо? Тобі котиків та собачок удома не вистачає? – щиро здивувалася Вікторія Василівна.
– Там багато інших звірів, яких я ніколи не бачила, – стала пояснювати своє рішення дівчинка.
– Що ті тварини? Треба просити щось матеріальне, – з усмішкою повчила онучку бабуся. – Подумай ще раз гарненько…
– Хочу в зоопарк! – наполягала Злата, не збираючись здаватися.
Марина, яка чула всю їхню розмову від початку до кінця, задоволено усміхнулася про себе.
– Маленька ти ще, не розумієш нічого в житті, – розгублено зітхнула Вікторія Василівна.
Випивши чаю в невістки, свекруха попрощалася й пішла. З її розгубленого погляду Марина зрозуміла, що відповідь онучки не припала жінці до душі.
У день народження, ближче до обіду, Вікторія Василівна приїхала вітати онучку.
По тому, що Марина не побачила в свекрухи в руках подарунка, вона подумала, що вперше в житті жінка почула бажання дитини й вирішила подарувати гроші.
– Де іменинниця? – з важливим виглядом запитала Вікторія Василівна. – Чому не зустрічає бабусю?
– Злато, бабуся прийшла! – крикнула Марина, кличучи доньку вийти з кімнати.
Радісна дівчинка з’явилася за кілька секунд і, побачивши бабусю, кинулася їй на шию.
— Я довго думала, що тобі подарувати, і вирішила, що найбільше тебе порадує ось цей подарунок! – гордо промовила Вікторія Василівна й витягла з кишені маленький пакетик із золотими сережками.
– Це тобі, моя люба! – додала вона й простягнула подарунок онучці.
Обличчя дівчинки миттєво стало сумним.
Вона взяла в руки сережки й, важко зітхнувши, прошепотіла:
– Дякую.
Вікторія Василівна змінилася в обличчі, зрозумівши, що Златі її подарунок не сподобався.
– Не бачу радості, онучко, – з досадою промовила бабуся. – Я взагалі-то старалася для тебе.
– Я хотіла в зоопарк, – засмучено відповіла дівчинка. – Сережки мені все одно не можна носити.
– Чому? Ах, так! Я зовсім забула про це! – збентежившись, почервоніла Вікторія Василівна.
– У тебе ж вушка болять від золота й срібла.
Марина осудливо подивилася на матір чоловіка, яка вирішила ні з ким не рахуватися й подарувала онучці те, що сподобалося їй самій.
До того ж свекруха не взяла до уваги те, що Злата не могла носити сережки.
Її вуха категорично не сприймали жодного металу й реагували на нього запаленням.
– Може, з віком мине, й ти зможеш їх носити, – вийшла зі скрутного становища Вікторія Василівна.
По тому, що в онучки не покращився настрій, бабуся зрозуміла, що її подарунок залишився неоціненим.
– Піду я, якщо не догодила, – засмучено промовила свекруха.
– Може, чаю вип’єте? – бажаючи згладити ситуацію, люб’язно запропонувала Марина.
– Якось іншим разом, – зітхнула жінка й пригнічено пішла.
Злата весь вечір ходила сама не своя, і мати, побачивши це, придумала, чим порадувати доньку.
– Давай продамо твої сережки й на виручені гроші з’їздимо в зоопарк? – запропонувала Марина.
Дівчинка з радістю схвалила задум матері, й уже наступного дня вони здали подарунок Вікторії Василівни в ювелірний магазин.
Свекруха начебто відчула підступ і несподівано з’явилася до них цього ж вечора.
– Не пробували носити мої сережки? – поцікавилася жінка. – Раптом цього разу все буде нормально?
– Ні, й не будемо, – відповіла Марина. – Даремно пробувати. Це як щоразу в рану сипати сіль і сподіватися, що вона не щипатиме.
– Порівняла теж, – усміхнулася Вікторія Василівна. – Якщо так, тоді давайте їх назад, я другій онучці подарую.
У кімнаті миттєво запала тиша. Марина занервувала, згадавши, що повертати нічого.
– Ви хочете забрати подарунок? Хіба так роблять? – стримуючи гнів, процідила вона.
– Чому б і ні? У вас вони все одно лежатимуть без діла, – незворушно (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) відповіла Вікторія Василівна. – За це я дам Златі дві тисячі.
– Сережки коштували набагато дорожче, – не стримавшись, заперечила Марина.
– Дарованому коневі в зуби не дивляться, а ти вся викрутилася, щоб зазирнути, – з осудом пробурмотіла свекруха. – Повертайте назад! – додала вона й дістала з гаманця дві купюри по тисячі гривень.
– Ні! – рішуче відповіла жінка. – Подарували, то подарували. Ми самі вирішимо, як ними розпорядитися!
Після цих слів Вікторія Василівна нахмурила брови й сердито подивилася на невістку.
– Поверніть подарунок! – суворо попросила свекруха.
– Ні, – похитала головою Марина.
– Ти подивися, яка вона! – обурилася жінка.
– Бабусю, немає в нас нічого! Ми продали їх у магазин, і на ці гроші поїдемо в зоопарк! – приголомшила Вікторію Василівну онучка.
– Продали мій подарунок! Совісті в тебе, Маринко, зовсім немає, – у нестямі схопилася за голову свекруха.
– Ось цього я точно не очікувала! Заради якогось зоопарку…
– Ви подарували моїй доньці подарунок, отже, вона вільна ним розпоряджатися так, як вважає за потрібне, – нагадала жінка.
– Я хочу забрати його назад, – продовжувала твердити одне й те саме Вікторія Василівна.
– Нічого більше забирати! Ви чули, що сказала дитина?! – запитала Марина.
– Правда, значить, ви їх продали, – закричала свекруха й стала (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) заламувати собі руки. – От розповім своєму синові, подивимося, що він на це скаже.
У цей момент скрипнули вхідні двері, й до квартири зайшов Андрій. Схвильована мати тут же кинулася до сина й стала заливатися сльозами, сумбурно розповідаючи про те, що накоїла його дружина.
– Марино, поясни ти, – нахмурився чоловік.
Жінка коротко пояснила, що сталося й чому плаче Вікторія Василівна.
– Мамо, ти з глузду з’їхала? Ніхто не віддасть тобі подарунок, – заперечив Андрій. – Не треба було тоді його дарувати.
– Я думала, що ти мене підтримаєш, а ти… – схлипнула жінка й побігла на вихід.
Вікторія Василівна настільки сильно образилася на сина й невістку, що просто перестала з ними контактувати.
Оточуючим вона пояснила своє мовчання тим, що Андрій і Марина її зрадили.
