Підошви чобітків жваво скрипіли по першому снігу. Їхня господиня поспішала накинутися праведним гнівом на голову вульгарної невістки, як учора снігова буря накрила їхнє селище. Чіткі кроки висловлювали впевненість Зінаїди в правоті та жагу до викриття.
— Зараз я її виведу на чисту воду. Подивимося, як виправдовуватися буде, – думала Зіна.
Вона розуміла, що її наївного сина обдурили. І не була впевнена, що зараз зможе все виправити і відновити справедливість. Але уявляла розгублене обличчя невістки, коли покаже доказ обману, і ставало трохи легше.
Сьогодні вранці жінка дізналася, що Аня потай від чоловіка купила квартиру. Однокімнатну, але все-таки. Мало того, що потай: невістка ще й оформила нерухомість на свою дитину від першого шлюбу. А отже, сина обдурять і обкрадуть.
Зінаїда противилась цьому шлюбу, як могла, від самого початку. Вона вже втратила свого старшого, який мотав другий термін у місцях позбавлення волі. Донька, Вероніка, давно зайнята спробами налагодити своє життя за 500 км від неї, і увагою не балувала. Тепер ще й молодший щось знайшов у розлученій жінці, старшій за себе на 6 років і з сином на руках.
Але син ходив за жвавою Анею, як теля на прив’язі. Робити нічого, змирилася. Навіть із нерідним “онуком” Зіні довелося стерпітися: тільки б із сином стосунків не псувати. Зібравши сили, усміхалася на весіллі. Приходила в гості до квартири невістки, де оселилася пара, і сама постійно кликала їх до себе.
А потім і рідний онук з’явився. Жити стало трохи спокійніше.
Сім’я Ані та Олега була звичайнісінькою і благополучною. Так, узяв із дитиною. Так, син їхав на кілька місяців на роботу (працював на будівництві в столиці). Що перше, що друге для їхнього селища не було чимось незвичайним: багато хто жив так само. А ще більше – жили гірше.
Але досвідчена Зіна відчувала нутром: із цією Анею треба завжди тримати руку на пульсі. Так воно й вийшло. Не дарма боялася.
— Добридень, Зінаїдо Григорівно, – невістка — квапливо відставляла взуття з проходу, – ходімо, пригощу. Учора м’ясо по-французьки запекла. Вибачте, я тільки з роботи повернулася. Зараз мама Данила з Артемчиком приведе. Посидьте, почекайте.
— Ходімо, Аню. Сядемо. Розмова буде серйозною, – Зіна відразу постаралася показати невдоволення і дати зрозуміти, що зараз буде розбір польотів.
— Ну, давайте поговоримо… – невістка розгублено кивнула, покликала жестом Зіну слідувати за нею і присіла на кухні.
Зіна дістала смартфон, відкрила останній знімок у галереї й передала в руки невістці:
— Я все знаю. Ти купила квартиру й оформила її на Данила.
— Звідки у Вас цей знімок договору? Ви риєтеся в наших речах, поки я на роботі?
— А ти, поки мій син на роботі й регулярно надсилає тобі гроші на картку, на його кошти купила квартиру, до якої він за документами не має жодного стосунку! – Зіна розумно проігнорувала питання про спосіб отримання фото і вирішила перейти одразу до суті, – ти просто захомутала і розвела наївного чоловіка. Він там горбатиться в холоді цілодобово, а ти… тьху!
Зінаїда, хоч і була розлючена, утерла сльози. Коли вона пропустила момент перетворення сина на ганчірку?
Так, вона сама розуміла, що десь перегнула з опікою. І, чого гріха таїти, сусідки довго називали Олега позаочі “маминим синочком”. Але ж усе заради його ж блага! Коли старший син отримав свою перший термін, Зіна заприсяглася сама собі оберігати молодшого від усього поганого. І ось – вберегла, називається.
— Так. Я так і зробила. Тільки з нашого спільного з Олегом бюджету я додала зовсім небагато. Більша частина – мої особисті кошти від продажу бабусиного будинку, які ми з сестрою поділили.
— Мій син горбатиться-горбатиться, щоб і тебе, і чужу дитину утримувати, поки ти свої копійки за роботу продавцем отримуєш! Як совісті вистачило його гроші брати за спиною? І не виділити Олегу частки у квартирі, яка куплена за участю його ж зарплати? Ти просто позбавила мого сина житла! – Зінаїда знову закипіла. Її дратував не тільки сам факт, а й упевненість невістки: виправдовуватися дамочка і не збиралася.
— Давайте начистоту. Я, як турботлива мати, землю носом ритиму заради своїх дітей. Будь-якими шляхами. І зроблю все, щоб забезпечити кожну свою дитину своїм житлом. Данилу – куплена квартира, Артему – ця, в якій ми зараз живемо, – Аня зробила наголос на слові “кожного” і раптом із викликом подивилася на свекруху, – а Вам це знайоме?
Зіна розгубилася. Її очі забігали. Але Анна спокійно продовжувала.
— Далі. Ви самі, своїми руками, виростили сина, який повністю покладається на жінку. Тільки раніше це були – Ви, а тепер ось – я. Він, коли прийшов до мене жити, навіть не знав, як передати показання лічильника і як оплатити рахунок. І досі не знає. Чому ж Ви дивуєтеся? Чого хочете від мене?
— Я… – Зіна зам’ялася, але швидко знову взяла себе в руки, – вимагаю, щоб ти переоформила документи. Щоб у тій квартирі з’явилася частка і в мого сина. Тоді ми з тобою, як розумні жінки, зробимо вигляд, що так і було. Не треба хвилювати Олега нашими чварами.
— А якщо я скажу “ні”?
— Тоді Олег, коли повернеться через місяць, про все дізнається. І, повір, я подам цю новину в найбільш невигідному для тебе варіанті. Залишишся одна з двома дітьми і своєю зарплатою в 12 тисяч, зате з 2-ма квартирами.
— Ні.
— Що – ні? – по обличчю Зіни було зрозуміло, що ще трохи, і вона вчепиться невістці у волосся.
— Ви цього точно не зробите, – Аня, як на зло, мило посміхалася.
— З чого ти взяла?
– Тому що якщо Олег від мене піде, він узагалі без житла залишиться в підсумку. Ви зі мною, навпаки, лагіднішими маєте бути, щоб синочок, за якого так трясетеся, під старість років не опинився на вулиці.
— Що ти маєш на увазі? – до Зіни почало доходити страшне.
Місяць тому до неї приїжджала її улюблена донька, Вероніка. І переконала написати заповіт на неї. Адже старший брат – недолугий, як вітер у полі й промотає квартиру зі своїми дружками. А молодший – уже багато років живе окремо в квартирі Анни. Забезпечений житлом, виходить. Тільки в неї, нещасної Вероніки, нічого немає. Вероніка поплакала, пообіцяла мамі приїжджати до неї частіше і відвела до нотаріуса.
— А це саме і маю. Ви зараз розпинаєтеся, як підло я позбавила Олега частки в житлі, хоча самі зробили зовсім те саме.
Анна вийшла на хвилину і повернулася, кинувши на кухонний стіл лист. В адресі відправника було вказано “Виправна колонія”.
— Днями прийшов. Брат написав Олегу, що, хоч вони більше й не спілкуються, вважає своїм обов’язком попередити. До нього раптом нагрянула з побаченням сестра. Тут на 2-ох аркушах у фарбах описано, як Вероніка з лукавою посмішкою просила більше тут не з’являтися. Не створювати зайвих проблем. Бо все одно, коли житло офіційно належатиме тільки їй, перше, що вона зробить, – випише братів через суд, якщо не захочуть по-хорошому.
— І ти покажеш це Олегу? – ледве чутно запитала свекруха.
— Ні, якщо й Ви мовчатимете. Розумні жінки завжди ж домовляться одна з одною. У Ваших же інтересах, щоб у нашій родині був мир і спокій. А то Олежка й справді на вулиці залишиться, – Аня підморгнула свекрусі, – ну що, моє фірмове м’ясо Вам покласти?
Зіна кивнула. Шматок не ліз у горло. Тут і Аніна мати привезла онуків, тож ще й довелося вдавати радість. Сюсюкати і до свого, і до чужого онука.
— До побачення, Зінаїдо. Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного. Ключики від нашої квартири віддайте, щоб по шухлядах більше не лазили.
Залишається гадати, скільки Олег проживе в благополучному невіданні про витівки своїх владних жінок, які змагаються в контролі над ним і його ресурсами. Але доля, як часто водиться в таких випадках, розпорядилася по-своєму. І з часткою іронії.
Олег не повернувся в селище до Ані та мами ні через 2 тижні, як мав би, ні через місяць, ні через півроку. Дружині він пояснив, що втомився від постійного контролю і хоче тепер жити своїм життям, а не танцювати під її дудку.
Він назавжди залишився в столиці, куди їхав працювати на будівництво, з іншою жінкою. Без свого кута не залишився: після розлучення і шлюбу він уже з новою дружиною купив квартиру в кредит. І навіть сам навчився передавати показання лічильників.
