Вигідніше винаймати квартиру разом, ми так і зробили, через три місяці побралися, я дізналася, що чекаю дитину, ми звільнилися з роботи, і тоді вже був перший дзвіночок, майже три місяці він не влаштовувався на роботу, я була в положенні, усі запаси, навіть копійки з скарбнички, скінчилися

Мені 29 років, 6 років тому я вийшла заміж за чоловіка, познайомилися на роботі, він був водієм. Романтики особливої не було, зустрічалися, дружили, нам хотілося жити окремо від батьків.

І оскільки було вигідніше винаймати квартиру разом, ми так і зробили. Через три місяці побралися, я дізналася, що чекаю дитину.

Ми звільнилися з роботи. І тоді вже був перший дзвіночок. Майже три місяці він не влаштовувався на роботу, я була в положенні.

Усі запаси, навіть копійки з скарбнички, скінчилися. Жили у моїх батьків, годувалися за їх рахунок, поки родич чоловіка не влаштував його до себе на роботу.

Сварки були часті, не з приводу фінансів, а щодо різних поглядів на життя, що для мене було взагалі неприйнятно, а для нього гаразд. Наприклад, міг зайти в гості до подруги, або подивитися сайт із привабливими жінками.

Але ж, через це не розлучаються. Але сварки були.

Через 3 роки він звільнився, дуже маленька зарплатня не влаштовувала, і я вийшла на роботу. Він почав працювати на приватному СТО, але знову ж таки зарплата була від виробітку, дуже маленька і він пішов, не працював з липня по жовтень.

У мене на роботі один водій з іншої фірми запропонував влаштувати чоловіка водієм. Почало все налагоджуватися.

Щоправда, було розставання на кілька тижнів, на тій роботі він потоваришував із однією дівчиною, підвозив її додому. А коли я опинилася на роботі в нього, вона, побачивши мене, розвернулась і пішла, хоч йшла до чоловіка.

Мене це зачепило. Якби вона хотіла сказати щось незначна, чому б не сказала? Чого мене боятися?

Потім помирилися, я не змогла, не терпіла розставання, то любила. У вересні 2021 року він влаштувався на роботу, до цього теж довго не міг знайти роботу, був удома, возив доньку в садок.

А на початку цього року я дізналася, що чекаю дитину і мене скорочують на 3-му місяці. Роботу знайти більше не вийшло, було погане самопочуття, ходіння у консультацію, також лікувала доньку.

Наприкінці серпня його звільняють, дитина з’явиться в грудні, жити нема на що. Не знаю як бути.

Любові до нього вже немає через його таке ставлення. Мабуть, я набридла йому за місяць, він може нагрубіти, прилюдно накричати.

Спокійно поговорити, піти на контакт ніяк не може, одразу істерики влаштовує, кричить, ображається, цими образами просто маніпулює. Хочу розлучатись, напевно, ми просто зарано одружилися.

Звичайно, є моя вина у цьому сто відсотків. Зараз він пішов, в мене на душі полегшення.

Фінансово звичайно важко, але без нього легше буде, не треба буде на дитячу допомогу його годувати. Так виявилось, що ні я для нього не пара, ні він для мене.