Минулого нового року моя подруга Олена, з якою ми кожний рік сиділи разом за однією партою, попросила мене позичити їй вечірню сукню. Хлопець запросив її на вечірку зі своїми друзями до нічного клубу і їй не було в чому туди піти, оскільки всі її сукні він уже бачив, а купити нову в неї тоді просто не було грошей.
До того ж моя нова червона сукня їй дуже пасувала, вона не раз її приміряла в мене вдома і відверто на неї заглядаєалася підшукуючи слушний привід у ній покрасуватися десь.
Оскільки у нас з подругою розмір одягу один і той самий, я не бачили причин їй відмовляти. Тільки попросила бути з сукнею акуратніше і не зіпсувати у розпал веселощів. Як у воду дивилася.
Коли Олена повернула мені сукню, я побачила, що на ній, крім плями від вина, є зачіпка. Причому, згідно із законом підлості, на найвиднішому місці.
Я дуже засмутилася, хоча вдала, що повірила незграбним спробам подруги перевести все жартома. Мовляв, все так і було.
У мене є й інші святкові сукні, але було дуже прикро відчувати себе дурною, якій брешуть прямо в очі. Сваритися та загострювати конфлікт я не наважилася.
Просто вирішила для себе, що тепер нікому і ні під яким приводом не позичатиму свій одяг. Днями моя племінниця, яка всього на два роки молодша за мене, запитала, чи немає у мене відповідної сукні на новий рік.
Прямо дежавю якесь. Я спочатку розгубилася, не змогла відразу їй відмовити, а тепер, пам’ятаючи торішню сумну історію зі своєю зіпсованою сукнею, я знову засмутилася.
З одного боку, я пообіцяла, що більше не буду нікому позичати свої речі, з іншого – адже племінниця не винна, що зовсім незнайома їй людина так зі мною обійшлася. Тепер я не знаю, як мені правильно вчинити, не можу ні на що наважитися.
Боюся образити свою родичку і водночас не хочу ще раз наступати на ті ж самі граблі. Що мені робити?
— На моєму дні народження Алли не буде, — тихо, але твердо каже Віра, дивлячись…
Осінній вітер безжально жбурляв сухе листя, коли біля мого двору зупинилася сусідка. Її губи були…
Оля саме поралася на кухні. Звичайнісінький вечір, знаєте, як воно буває: домашня метушня, пахощі теплої…
— Старше покоління, воно ж яке… Зайвої копійчини ніколи не переплатять. До грошей ставляться так…
— Тоді я можу забрати Михайлика з собою, — Влад відповів дуже тихо, але з…
— От же ж біда на мою голову, — спересердя сплюнув Василь. — Взяв її,…