Втомилася бути прислугою для онуків та чоловіка. Мені 49 років. Живу із чоловіком 30 років. Виховую двох онуків (7 та 13 років). Вони почали мешкати у мене майже відразу після того, як не стало їхнього батька, мого сина. Згодом я перетворилася для них на хатню робітницю.
Хоча я працюю, і часу вільного залишається лише після роботи та в неділю. Чоловік допомагає дуже мало. Це ще одна «дитина» з постійними докорами та вимогами. Причому вечорами любить випити пару чарочок. Іноді на нього находить щось, і він може сказати, як мені важко. А в основному лише претензії та критика.
Хоча за великим рахунком причепитися ні до чого. Готую, прибираю, роблю уроки, граю з дітьми. І чоловіка вислуховую щодня про його «проблеми» на роботі. Спати я лягаю не раніше 12-ї ночі. Вранці підйом о шостій. Готую сніданок і знову по колу.
На роботі важко, але додому повертатися хочу дедалі менше. Хочеться лягти до лікарні, щоб вони пожили без мене, може, зрозуміють що-небудь. Але як уявлю, що все, що я будувала стільки часу, звалиться, таке бажання пропадає. А здоров’я вже дає збій.
Діти дивляться на це, іноді прокидається і в них до мене щось схоже на турботу. Хоча вони мене слухаються, зроблять, якщо попросиш. Але варто прийти чоловікові, і я їх не впізнаю. Цинічні, нахабні. Я втомилася, я не відчуваю щастя і не бачу нічого доброго та позитивного.
— Ти як хочеш, а я ні забути, ні пробачити її не можу, — каже…
— Ми могли б зустріти Новий рік разом, — несподівано для себе промовила Ольга й…
— Тепер Валера істерики їй влаштовує, каже, що дозрів для шлюбу, що хоче весілля й…
— Ти це що собі дозволяєш? Валентина Сергіївна завмерла на порозі, стискаючи ручки сумки-холодильника. Усередині…
Валерія нещодавно від чоловіка пішла. Їхній спільній дитині зараз рік і вісім місяців, але просто…
— Вигребли вже все до останньої копієчки. Усі: і молоді, і свати, і ми з…