Вийшла наприкінці вечора на вулицю подихати, почула, як дві приятельки обговорювали мене досить голосно, «Що Олексій в ній знайшов», «могла б і скинути на весілля вагу, стільки грошей вбухано і наречена як корова», «така фіфа була й так розжертися», я розуміла, що про мене так і думають багато хто, що була струнка і так отъелась, але не думала, що стільки жовчі у них щодо цієї теми

У шкільні та студентські роки я була дуже гарною дівчиною. На той час займалася спортом, і взагалі ритм життя був рухливий. Без хибної скромності, я багатьом подобалася – висока, струнка, красива, з довгим густим волоссям. Вже тоді я зіткнулася з неприязнью багатьох дівчат до себе, із заздрістю.

Бачила, як вони захищають своїх хлопців. Хоча ніколи нікого не відбивала, а хлопців подруг не розглядала. Але особливим приводом для заздрощів було саме ставлення до мене протилежної статі. Відносини завжди відрізнялися, повагою до мене, турботою, красивими та дивовижними вчинками, подарунками.

При цьому я ніколи ні про що не просила, я взагалі із категорії дівчат «не треба, я сама». Подружки ж зубами виривали знаки уваги, подарунки та нормальне ставлення до себе. У мені переважала природна сором’язливість, перші стосунки з хлопцем почалися лише у 17 років.

До цього шанувальники були тільки для прогулянок до будинку, невеликих прогулянок парком і не більше. Наприкінці 5 курсу університету стала швидко набирати вагу. Вже не було занять спортом, більше було вкладу у навчання.

Навчалася далеко від рідного містечка. За час навчання було кілька серйозних стосунків, у яких мене обожнювали. Я залишилася жити та працювати у тому місті, де навчалася. Через кілька років я стала ще округліша. Але на особистому житті ніяк не позначилося.

Жили із хлопцем цивільним шлюбом. Вага зростала з року в рік, і з милих округлостей стала справді повною, з целюлітом на попі та ногах, з несильно випираючим животом, повними руками та круглими щоками. Я боролася із зайвою вагою, але періодами. А потім знову забивала на це і жила далі. Любила смачно готувати і смачно їсти.

Стала не любити поїздки до рідного містечка, зустрічі з друзями. Моїй повноті дивувалися знайомі дівчата. Було видно, як вони радіють з того, що від моєї стрункості не залишилося і сліду, і я стала не конкуренткою. Часом приїжджала і просиджувала відпустку в будинку у батьків, відмовляючись від зустрічі з подругами.

Приятельки виходили заміж, але якось у звичайних сукнях просто розпис і невеликі посиденьки. Сімейне життя багатьох із них зовсім не було заможним.

Мій же громадянський чоловік зібрав пристойно грошей і разом ми організували чудове весілля у моєму рідному місті. Я була відверто повною нареченою, але усміхненою та щасливою. Я помічала, які всі стрункі і з якою заздрістю на мене поглядають, тим більше і заміж я виходила за їхніми мірками вже пізно – 27 років.

На весіллі замість клятв, які треба було повторювати за тамадою, мій новоспечений чоловік попросив слово і зачитав напам’ять вірші свого твору. Вірші зворушливо розповідали про нашу історію кохання, про те, як сильно мене любить і яка я чудова і прекрасна.

Вся жіноча половина гостей розплакалася, як і я сама. Але в очах багатьох було здивування. А вискочивши наприкінці вечора на вулицю з ресторану подихати й охолонути, почула, як дві приятельки обговорювали мене досить голосно. «Що Олексій в ній знайшов», «могла б і скинути на весілля вагу, стільки грошей вбухано і наречена як корова», «така фіфа була й так розжертися».

Я розуміла, що про мене так і думають багато хто, що була струнка і так набрала вагу, але не думала, що стільки жовчі у них щодо цієї теми. Після весілля з чоловіком на подаровані гроші з’їздили відпочити і він анітрохи не соромився мене на пляжі та й взагалі по життю.

Ніколи він не відводить очі, часто обіймає навіть просто в торгових центрах, не соромиться привести мене на корпоратив на роботі, піти зі мною на весілля та ювілеї своїх родичів. Він дарує мені дорогі подарунки, на які збирає гроші і додатково підробляє.

На свята, на які дружинам найчастіше дарують щось формальне, я отримую гарні подарунки. Присвячує мені вірші, часто милується і посміхається, говорить про те, що я дуже красива. Ревнує мене, вважаючи, що я подобаюся просто всім. Ми стільки років разом, і наше кохання не змінюється, його до мене захоплення як жінкою.

Але це не дає спокою старим знайомим, які після весілля розпускали плітки, що я, напевно чекала дитину, і тільки  тому він на мені одружився (хоча це не так). Продовжують дивуватися, як можна жити з такою повною дружиною, заздрять подарункам (які бачать у вигляді гаджетів, фотоапарата, модного одягу чи прикрас під час приїзду додому), з’їдають чоловіків, наводячи мого в приклад.

От відколи повні люди другого сорту стали? З чого всі взяли, що в нас не повинно бути кохання та подарунків? Що не можемо виходити заміж в білій пишній сукні або вільно купатися на морі у відпустці?

З якого дива багато хто вирішив, що ми повинні відкладати своє життя «на потім» до схуднення і поки не станемо гідними всього цього? Як ви ставитеся до того, що ваша половина з великою вагою?