Можливо, моя ситуація здасться дурною чи надуманою. Але, як то кажуть, наболіло. Мені 35 років, 25 із яких я брюнетка. Мій природний колір волосся русявий з рудим відтінком. У дитинстві була яскраво-руда, потім подорослішавши, потемніла небагато.
Але мені завжди в душі хотілося стати брюнеткою. У підлітковому віці я пофарбувала волосся у чорний колір і не шкодую про це. Красиво та яскраво. Ніхто і не здогадувався, що це не справжній колір, тому що на додаток до всього, я робила легку засмагу і носила контактні лінзи карого кольору.
Все було чудово, мене все влаштовувало. Вийшла заміж. Звичайно чоловік в курсі всіх трансформацій, це не приховаєш від нього, хоча він ставиться до цього спокійно. Хочеш – носи, не хочеш – не носи. З’явились діти. Син і дочка руденькі, обидва в мене. І ось тут і почалося!
Все, буквально кожен знайомий чи родич запитує мене: «А в кого такі діти такі руді?». Спочатку брехала: «У чоловіка». Чоловік не завжди з нами ходить. Він, до речі, русявий. Коли він з нами, вже такої відповіді не скажеш.
Та й брехати вже набридло, почала говорити, що в мене. Що я руда і фарбуюся. Тут далі слідує класичне питання: «А навіщо?». Ну, що тут сказати?
Не подобається рудий колір, значить і діти мені неприємні, то чи що? Подобається рудий, тоді чому не ходжу як їсти, а фарбуюся в чорний?
Коротше я заплуталася та втомилася. Може хтось допоможе порадою, буду вдячна. Я б уже ходила рудою, аби всі від мене відстали з такими питаннями, але відрощувати свій природний колір — довго і нудно, та й не дуже хочеться.
