Наближався Новий рік, і саме 31 грудня Григорію довелося затриматися на роботі, щоб дочекатися дзвінка іноземних партнерів щодо укладення контракту на наступний рік. Він нервово поглядав на годинник, тому що потрібно було ще встигнути заїхати за однією адресою у віддалений район за подарунком для дружини. Григорій кожне Новорічне свято звик дивувати дружину і цього разу знайшов по оголошенню ту річ, про яку вона мріяла вже кілька років і буквально марила своєю мрією.
Григорій уявляв радість дружини, і на серці ставало тепло. Її невдоволення останнім часом уже добряче набридли, і Гриша був упевнений, що подарунок зможе розтопити кригу, що скувала її колись добре серце.
Чого їй не вистачало, зрозуміти він не міг. У Ксенії було все, про що могла мріяти будь-яка жінка. Квартиру Гриша купив у найелітнішому районі, обставляла Ксенія все на свій смак, не шкодуючи на примхи його грошей.
Шопінги влаштовували по кілька разів на тиждень. Але чим більше Григорій давав, тим менше отримував натомість. І ось тепер він сподівався, що подарунок мрії для Ксюші зможе допомогти в налагодженні непростих стосунків.
І ось, нарешті, дзвінок відбувся і після тривалих переговорів з іноземними партнерами, Григорій погасив світло в кабінеті, зачинив двері і, передавши ключ охоронцеві, поспішив за подарунком.
Відчиняючи автомобіль, Григорій вирішив, що добиратися в таку далечінь по заторах буде занадто довго і тому логічніше вирушити на метро. Він закрив машину, увімкнув сигналізацію і поспішив до найближчої станції, поглядаючи раз у раз на годинник.
Їхати до місця треба було цілу годину, і Григорій, перед тим як спуститися під землю, відправив сповіщення дружині: «Люблю. Сумую. З наступаючим!»
Час у дорозі тягнувся дуже повільно. Григорій мріяв про те, як зрадіє Ксенія і який щасливий вечір вони проведуть за святковим столом.
І ось, діставшись місця, Григорій почув сповіщувальний сигнал у телефоні й глянув – його смс не було доставлено, про що сповістило повідомлення на екрані. А крім того, було кілька повідомлень про те, що Ксенія сама йому намагалася додзвонитися.
Він поспішно набрав номер дружини, але вона не відповідала. Гриша знав, що так зазвичай і буває. Після кількох спроб безуспішно йому додзвонитися, вона буде тепер дутися і вдавати образу ще довго. Але він був упевнений, що отримавши подарунок, дружина дуже швидко відтане. Тому витрачати час на додзвони він не став і поспішив за вказаною адресою. Йти пішки довелося не близько і Гриша вже почав хвилюватися.
Але, отримавши в руки доленосну річ, він розрахувався і побажавши продавцеві чарівного свята, вирушив назад.
Стрілки годинника невблаганно підповзали до десятої і Гриша розумів, що Ксенія місця собі не знаходить, але відповідати на телефон не стане. Про всяк випадок він набрав ще раз її номер, але у відповідь прослухав лише противні гудки.
Машину він вирішив не забирати зі стоянки офісу, щоб заощадити час, і від станції метро до будинку біг, не відчуваючи ґрунту під ногами, точніше, льоду.
І ось, діставшись до свого під’їзду, від відчинив двері і, не чекаючи ліфта, помчав на дев’ятий поверх сходами.
Двері квартири були зачинені зсередини. Григорій подзвонив, але за дверима стояла тиша.
Він почав набирати в телефоні номер дружини і одночасно дзвонити у двері. Він знав, що Ксенія дується і може так поводитися ще довгий час. Не почувши змін і навіть легкого звуку у квартирі, він став стукати кулаком по дверях. Почулися кроки, і голос Ксюші пролунав як вирок:
— Іди, Гришо, туди, де був!
— Ксеня, я не міг повернутися раніше, ти ж знаєш, що в мене були серйозні переговори.
— Іди туди, де був. Я все сказала. Дурну не роби з мене. Уже майже одинадцята. Які переговори?
— Ксенія, відкрий, і ти зрозумієш усе. Я затримався, щоб зробити тобі сюрприз…
— Ти вже зробив сюрприз. Хороший. Я не пущу тебе!
— Але це нерозумно, Ксю… Відкрий, будь ласка… Ти зрозумієш, що даремно злилася.
— Ні! – пролунала переконлива відповідь дружини, і почулися кроки, що віддалялися від дверей. А за кілька хвилин за дверима пролунав гучний звук телевізора.
Григорій стояв нерухомо деякий час, потім глянув на годинник, спробував ще раз подзвонити у двері і на телефон, хоча знав, що марно. Йому, звісно ж, уже давненько набридли такі капризи. Але він не знав, як правильно вирішити проблему. Образити жінку він би не зміг, прогнати її теж було не в його характері, але зараз він дозволив промайнути думці про те, що даремно не зробив цього раніше.
Він прийняв рішення поговорити серйозно з Ксенією, щойно вона заспокоїться, і поставити умову. Або вона змінює свій характер, або їм краще розлучитися. Ось тільки що робити тепер.
Викликати майстра зі зламування замків було не на часі, не псувати ж усім навколо свято, та й Ксенія навряд чи заспокоїться так швидко.
Гриша вирішив, що раз не вийшло зробити сюрприз дружині, зробить його батькам. Вже вони точно зрадіють його несподіваному візиту і з ними він зможе відпочити душею і зануритися в добрі спогади про справжнє свято.
Він зателефонував у таксі і, знаючи, що машину в цей час знайти буде складно, одразу повідомив, що готовий заплатити потрійний тариф. Приємний жіночий голос пообіцяв знайти для нього вільний автомобіль, і вже за кілька хвилин надійшло повідомлення, що машина очікує.
Гриша миттю спустився вниз і, побачивши біля дверей сріблястий Рено з шашечками вгорі, відчинив передні двері та, приречено плюхнувшись на пасажирське сидіння, був вельми здивований, що за кермом сиділа мила дівчина, яка, втомлено посміхнувшись, нагадала про ремінь безпеки.
— Так… Дякую.
Григорій пристебнувся і втупився у вікно, спостерігаючи за сніжинками, які кружляють у білому танці, за яскравими гірляндами, що миготять, і за людьми, які поспішають до своїх рідних і друзів, щоб разом зустріти Новий рік, що настає з хвилини на хвилину.
До села їхати було хвилин сорок, якраз встигне і проводити старий рік із батьками, і зустріти новий. Гриша посміхнувся, згадавши, як весело їм було раніше всім разом, коли збиралися великою дружною родиною, куди все поділося за метушнею…
Що далі від’їжджали від міста, то сильніше вила хуртовина і видимість ставала дедалі гіршою. Замело так, що ні землі, ні неба не було видно, незважаючи на те, що ліхтарі світили начебто непогано. Дівчина напрочуд чудово керувала автомобілем навіть у такій складній ситуації.
Григорій скоса кинув на неї погляд.
Дивно, жінка… начебто, мала б готувати святкову вечерю, накривати на стіл, знімати з волосся бігуді та вдягати вже вечірню сукню, а вона тут, в автомобілі, везе його і наче нікуди не поспішає.
Уздовж лісу дорога була більш-менш нормальною, а коли ліс залишився позаду, перемети змусили трохи злякатися. Це була найскладніша ділянка, потім знову ліс і ще кілометра півтора… Але, автомобіль різко занесло, потім вивернуло назад і колеса встали як укопані. Дівчина зробила все, що можна було зробити в цій ситуації, але машина застрягла.
— Приїхали! – із сумом констатувала водійка, а Гриша сумно зітхнув.
— Лопата є? – запитав він.
— Так, у багажнику, – жінка вийшла з машини і, відчинивши багажник, дістала лопату і почала розчищати сніг з-під коліс.
— Давайте я, – Григорій узяв з її рук лопату і зазирнув у глибокі зелені очі, в яких промайнула іскорка смутку.
Що тільки вони не робили, все було марно. Проїхати далі не вдалося, а стрілки годинника вже наблизилися до півночі.
— Ну, ось тобі й Новий рік, – Григорій засмучувався, що зробити сюрприз він так нікому й не зміг.
— Ну раз така справа, то давайте хоча б зустрінемо Новий рік по-людськи – з ігристим і закусками! – запропонувала жінка і витягла з багажника сумку.
Вона увімкнула радіо, витягла з сумки напій і простягнула Гриші – відкривайте! – Потім дістала контейнери з салатами, – у бардачку, будь ласка, стаканчики дістаньте і виделочки, – вона посміхнулася куточками губ.
Григорій помітив, що вона вельми симпатична і скромна.
— А ви, вибачте, так і планували, в автомобілі Новий рік зустрічати?
— Та ні, я збиралася після дванадцятої до друзів заїхати, думала останнє замовлення відпрацюю і туди. А вийшло ось як!
По радіо повідомили про настання Нового року. Гриша розлив ігристе і простягнув стаканчик незнайомці.
— Гриша!
— Людмила!
— З Новим роком, Людочко!
— З Новим роком, Григорію!
Так вони зустріли рік, що настав, побажали одне одному всього, що тільки можна було побажати і, проговоривши до самого світанку, зрозуміли, що сама доля звела їх разом. Міла розповіла, що овдовіла чотири роки тому, після двох років заміжжя, і тепер одна, бо таких чоловіків, яким був її чоловік, одиниці…
На ранок стало зрозуміло, що затор на такий уже страшний, як їм здалося вночі, і якби прочистили ще метрів десять уперед, то проїхали б далі без проблем. Але вони не шкодували, що сталося так, як сталося.
Перше січня вони провели з батьками Гриші, а повернувшись до міста, Гриша попросив Ксенію звільнити його квартиру і подав на розлучення, подарувавши на прощання дрібничку її мрії. А через рік, 31 грудня вони з Людмилою зіграли пишне весілля і звичайно ж, опівночі, проїхали маршрутом щастя!
Ось така казкова, новорічна історія.
