Виявилося, що бабуся Ірини тихо пішла в інший світ, і все своє майно залишила не як заведено доньці Ларисі, ні навіть навпіл внучці та другому онуку, а ось саме Ірі

Хотілося б поділитися реальним випадком із життя, трапилося це не зі мною, а з не дуже далекими родичами, але нагода запам’яталася добре, хоч і сталося все досить давно. Імена в історії зміню, тут вибачте.

Жила собі жінка, на ім’я Лариса. Була вона заміжньою жінкою, яка на той час вийшла заміж. Дочка з’явилася досить пізно, аж у 32 роки.

Дочку звали Ірина. Сім’я була міцна, чоловік Лариси — Євген чоловік був простий, але рукатий, працював на заводі, шкідливих звичок не мав, у зв’язках, що ганьблять його, помічений не був, тещу поважав і регулярно лагодив її заміський будиночок.

Дочку виховував за біблійним принципом. Чоловік міг, якщо треба комусь, і вуха накрутити, якщо дочку у дворі чи школі ображали.

Але він чоловік був приземлений і не романтичний. І ось якось дали йому на заводі квитки до однієї санаторію, куди він дочку з дружиною і відправив.

А після повернення посипалися на Євгенія докори та претензії: не дбає, на руках не носить, квіти не дарує, серенади не співає, а Лариса цього всього гідна!

І виставила вона Євгена за двері з однією сумкою. Дочка собі місця не знаходила, все просила мати пробачити й повернути батька, було їй тоді десь років 12 чи 13.

А менше ніж за рік привела Лариса додому нового батька для Ірини та оголосила про швидке поповнення у сім’ї. Дівчинка вітчима не прийняла і всіляко чинила опір такому нововведенню, за що і була відправлена ​​до бабусі до села, щоб матері, яка вже чекала дитину нерви не псувала.

Слід зазначити, що квартира, у якій будувала своє сімейне щастя Лариса, належала повністю її матері, як і будиночок у селі. Дівчинка виросла у бабусі, в будинку який лагодив колишній зять, тому свого батька Ірина бачила часто, стосунки підтримувала, а ось мати була захоплена новим чоловіком.

І якось років на вісім родина Лариси випала з нашого кругозору. А потім був скандал, яких тільки пересудів і пліток не було за родичами.

Виявилося, що бабуся Ірини тихо пішла в інший світ, і все своє майно залишила не як заведено доньці Ларисі, ні навіть навпіл внучці та другому онуку, а ось саме Ірі.

І Іра, підгадавши момент, коли мати з вітчимом та дитиною поїхали відпочивати, за допомогою документів на володіння нерухомістю, забрала квартиру, змінила двері та вивезла речі всіх трьох на орендовану однокімнатну квартиру.

На всі претензії була відповідь: «ти мого батька взагалі в ніч в одних штанях вигнала, тож будь вдячна і за це».
Поки Лариса скандалила та намагалася за допомогою родичів розчулити доньку та в’їхати назад, Іра продала квартиру, і вже новий власник їх досить швидко виписав через суд.

З того часу минуло вже дуже багато років, і досі Іра нічого не хоче ні знати, ні чути, ні про матір, ні про брата, та й братом його не вважає, говорячи, що у її батька дітей крім неї немає.

Найзліші люди, які мають ще й добру, але дуже вибіркову пам’ять — це скривджені діти.

Тому, перш ніж сказати собі, що думка дитини в питанні збереження сім’ї не важлива, що це справа тільки дорослих, а дітей можна не слухати, згадайте, що діти теж стануть дорослими, і пригадають вам все, а якщо припаде нагода вдарити по хворому, зроблять це без вагань та довгих роздумів.