Мені 45 років, а моєму чоловікові 60 років. І я його ненавиджу. Справа навіть не у віці. Але піти від нього я не можу, дуже багато пов’язує. І матеріальний бік, і чисто по-людськи. Живемо разом та живемо. Колишньої любові та пристрасті давно немає. Як і тих грошей та можливостей, що були.
Але останнім часом я мучу себе питанням: «а що було б, якби я вчинила інакше? Тоді, 20 років тому? Не можу позбутися цих думок, вони переслідують мене. Мучають. Я часто плачу і думаю, що ми таки отримуємо по голові за свої вчинки. А якщо це кохання? Хіба кохання не виправдання всьому?
Мені було 25 років, коли я познайомилася з Олексієм. То був крутий нічний клуб, куди мене запросила колишня однокурсниця Таня на день народження. Сім’я у подруги забезпечена. Я в таких місцях не була жодного разу. Пам’ятаю, що у Тані й сукню позичила.
І ось за наш столик попросилися двоє чоловіків. Один такий спортивний і балакучий, другий — серйозний, але з гарним гумором. Сміялися, танцювали, пили ігристе. За Танею приїхав батько, а мене та ще одну дівчину запропонував підвезти Олексій. Той, хто серйозний мені здався.
Я кажу: «Ні-ні, я з людиною, що випила, не сяду в машину». А він відповів, що має водія. Спершу відвезли подругу, потім мене. Льоша вийшов проводити до під’їзду. Багато розмовляли, і він запропонував зустрітись ще.
Я тоді тільки розлучилася з хлопцем-ровесником, всі ці молоді витівки, ревнощі і безгрошів’я мені набридли, і я погодилася. Олексій виглядав дуже добре, але тоді мені все одно здавалося, що 40 років це дорослий дядько. І все одно почали зустрічатися.
Ходили до ресторанів, кіно, їздили машиною містом. І це було так чудово! Від поцілунків до ліжка минуло щонайменше чотири місяці, і ініціатива була моя.
Звісно, зайвих питань я не ставила, мене й так усе влаштовувало. Виїхала з комуналки, Льоша винайняв мені квартиру в центрі. Влаштував на гарну роботу. Потім був тиждень в Італії. Тоді мало хто їздив за кордон. І моя голова поїхала.
Молода дівчина, я весь час боялася, що настане момент, коли йому зі мною стане нудно. Всі гроші, які він мені давав, я ретельно відкладала. І так ми зустрічалися два роки.
І тільки тоді відбулася розмова про те, що він одружений, у нього син вступає до інституту. Я відповіла, що не дурна, і все розумію. Але на душі було погано, дуже погано.
Батьки все життя прожили у маленькому місті, весь час у режимі економії. Таня була в курсі моїх справ і одного разу мені сказала: «Іро, ти взагалі розумієш, що такі чоловіки на дорозі не валяються? Якщо це кохання, за нього треба боротися, щось робити!».
А що я могла вдіяти? І тоді ми з подругою вирішили розплющити очі дружині Олексія. Допомогла Таня, я розгубилася б. Дружина працювала у художній галереї, туди й зателефонувала. А ось результат мені не сподобався.
Вдома у Олексія був скандал, і він на якийсь час запропонував не зустрічатися: «Я зовсім розслабився, хтось передав дружині, хтось нас бачив!». Як же було прикро! Ось і показали мені, хто я у його житті, яке місце займаю.
Ми не бачилися два місяці, а потім знову почали зустрічатись. Я була щаслива. Дбала про нього, готувала улюблені страви, складала йому вірші. Про ліжко взагалі мовчу: білизна, музика, танець живота, свічки. Льоша дедалі частіше проводив зі мною час. Стали виїжджати разом до друзів, мене вже всі знали.
У 38 років дружина Олексія вирішила завести дитину! Він був не в захваті, як я відчула. Та я теж. У мене були думки, що це я народжу дитину для Олексія. Не на жарт я занепокоїлася, та й чи можна утримувати чоловіка дитиною?
Ми з Олексієм уже вели розмови, що разом, треба трохи почекати. А тут дитина! Його дружина народила дівчинку. Виставила у соцмережі фото щасливої родини на виписці. І Льоша місяця на три зник.
Я не дзвонила, не чіпала його. І ось він знову з’явився, навіть вибачався. А потім його дружина зателефонувала мені на роботу. Звичайно, вона вже знала, хто я і що я. Призначила зустріч у кафе. Спокійно розмовляла телефоном, а я вся тряслася.
Думала, чи розповідати Льоші. Ні, не стала. Думала, йти чи ні. І все ж таки прийшла. На ватяних ногах просто. Сидить за столиком його дружина, поряд візок. І знову мене затрясло, навіть руки затремтіли.
Розмову розпочала вона, мовляв, вона в курсі цієї інтрижки. Оце інтрижка! Ми вже три з половиною роки разом. І тут вона заплакала, і мені її навіть шкода стало, я їй серветку дала. Донька теж розплакалася, Тоня її почала заспокоювати. І все це я спостерігала з тяжким серцем.
А потім Тоня сказала: «Ірина, ви молода, у вас все життя попереду, відчепіться від нашої родини. Якщо ви Олексія кинете самі, то він вирішить бути в сім’ї остаточно і ростити дітей. Він сам такого рішення не ухвалить, він хороша людина і за всіх відповідає. Пошкодуйте дитину, їй потрібен батько та старшому синові теж. У нас все було добре, поки ви не з’явилися!».
Я все це вислухала і вже збиралася йти, як вона схопила мене за рукав пальта і знову розплакалася: «Побійтеся Бога, у мене і так уже молоко пропало, пошкодуйте дитину!».
Не знаю, що на мене найшло, але я жорстко обсмикнула рукав і крикнула: «Все добре буде з вашою дитиною! Льоша гарний батько. А мені про своїх дітей думати треба!».
Того ж дня він приїхав до мене і пробув у мене кілька днів. А ця розмова не виходила в мене з голови. Я почала говорити про дітей, але Олексій мене зупинив. Він має дітей і більше не хоче, інші пріоритети. Але я подумала, що ці думки тимчасові і що заважає мені просто завагітніти?
Льоша пішов до мене від дружини, коли доньці Ангеліні було три роки. Ми купили будинок, нерухомість на морі, я зайнялася своєю справою, пішла від начальників. Не скажу, що все було гладко, але я була щасливою.
Забезпечений, цікавий чоловік, подорожі, достаток, нові друзі та компанії. Мені заздрили, та ще й як. Але розмови про дітей призводили до скандалу з Олексієм. А лаятися з ним було не можна, він відразу йшов до Тоні та доньки, приділяти час дитині. Не знаю, чи було в них щось та й думати не хотілося. Через два дні приходив назад.
Так і мешкали. В своє задоволення. Якщо це можна назвати насолодою. До 35 років я почала розуміти, що я незаміжня. Що людина живе на два будинки. Дітей категорично не хоче, і байдуже, що їх хочу я.
Льоша натякав, що якщо я завагітнію, то дитина буде не від нього, він це точно знає. А я намагалася, за всіма лікарями бігала. І лише у 36 років дізналася, що він зробив вазектомію. Як я плакала, як мені було погано.
Ця операція має і зворотний відлік, все можна повернути. Я вмовляла, просила. А Льоша сердився і знову йшов на кілька днів. Батьки мої дуже турбувалися, радили піти від нього та знайти чоловіка, від якого в мене будуть діти. Але як підеш?
Стільки років разом, все записано на Олексія, мого нічого немає, тільки машина, коштовності та речі. Мій бізнес такого прибутку не має, та й конкуренції повно. Так, мені було страшно все це втратити: спільних друзів, компанію, звичний спосіб життя.
І ось мені 45 років. Як це сталося, досі не зрозумію. Дружина Олексія давно вийшла заміж. Онуки вже у початковій школі. Діти його виросли, донька готується вступати до медичного. У всіх цікаве, райдужне життя.
А я не можу зрозуміти, як я проміняла своє материнство на цю старіючу примхливу істоту? Почуваюся ще молодою та привабливою жінкою. Від колишнього достатку залишилося тільки те, що я заробляю.
Тепер настав і мій час, мабуть, бути плечима для Олексія. Він зовсім розслабився, бізнес пустив на самоплив. Все більше риболовля, полювання та діти з онуками. А що маю я? Старий чоловік, а народжувати від іншого в 45 років я вже не наважусь.
