Юля терпіти не могла верхні полиці в поїзді, тому постійно купувала тільки нижні. Їй часто доводилося мотатися країною через роз’їзний характер роботи, тож уже навчилася ловити хороші квитки і намагалася продумувати маршрут максимально зручно і правильно.
Збираючись у чергову поїздку, вона купила за два тижні квиток і тепер розмістилася в купе, налаштовуючись на тривалу поїздку. Зазвичай скоротати час допомагало прослуховування аудіокниг і читання новин, але цього разу в Юлії виявилася багатюща культурна програма. Її головними героями стали сусіди по купе, які влаштували скандал у перші дві хвилини відправлення потягу.
— Взагалі, ви могли б поступитися мені місцем, я їду з маленькою дитиною, – почала молода мама з однорічним хлопчиком на руках.
— А я спеціально купив нижню полицю, тому що тільки так можу їздити, – намагався зберігати спокій чоловік.
— Вам же все одно, ви просто йдете на принцип, давайте все вирішимо мирно, – напирала незнайомка. – Ви молодий, сповнений сил і запросто можете залізти на верхню полицю, поступившись мені.
— Я не можу і не стану це робити, – не здавався чоловік. – Ще міг би подумати про це, якби ви нормально попросили, але ви нахабнієте, отже, тема закрита.
Після десятихвилинної суперечки Юлі набридло за ними спостерігати, і вона спробувала забутися прослуховуванням музики і зануренням у свої думки.
Останнім часом звалилося так багато проблем і неприємностей, що поїздка у відрядження здавалася їй ідеальною втечею від домашніх турбот і від себе самої. Тільки довго перебувати в тиші не вийшло, і незабаром молода мати переключила на неї свою увагу.
— Вибачте, але я справді не можу з вами помінятися, – чесно відповідала Юля.
— Якщо ви не помітили, то в мене маленька дитина і мені важко одній їхати з нею, – обурювалася панянка.
— Щиро вам співчуваю, тільки нічого вдіяти з цим не можу, – відповідала Юлія. — Після пережитої травми спини я не зможу зробити вам таку послугу за всього свого бажання.
Молода і надмірно активна мати була налаштована ще щось висловити, але не могла нічим аргументувати інформацію про травму, і вимушено повернулася до чоловіка.
— Ви настільки нахабний, що не можете увійти в моє становище і помінятися місцями? – майже кричала вона.
— Я спеціально брав полицю заздалегідь не для того, щоб мінятися, когось розуміти або входити в становище, – не здавався чоловік.
Дамочці довелося забиратися на верхню полицю, тільки довго вона там перебувати не змогла, і незабаром тишу купе знову перервали її обурення.
— Мені незручно годувати дитину, я боюся, що вона впаде, – обурювалася вона.
— Гаразд, давайте я з вами поміняюся, – вимушено погоджувалася Юля. – Щоправда, не знаю, як зможу залізти на верх і спуститися вниз, але вирішуватимемо проблеми в міру надходження.
— Не потрібно, – метала вогні незнайомка. – Я не буду мінятися з вами, поки цей здоровий мужик вдає з себе принципового, і навіть жодного разу не піднявся за час нашої бесіди.
— Це моя справа, як і в якому становищі спілкуватися з людьми, – відповідав чоловік. – І взагалі, ви мене вже дуже втомили, давайте вже будемо просто спати.
— Ви нахабний хам, і бумеранг обов’язково до вас повернеться, – не здавалася жінка. – За добрі справи з людьми трапляються хороші речі, а вам доведеться відповісти за свої вчинки.
— Ви нічого про мене не знаєте, і досить уже роздмухувати проблему, – втрачав самовладання пасажир. – Якщо вам справді настільки сильно незручно, зверніться по допомогу до провідників. А якщо вирішили просто мені нерви потріпати, то припиняйте, більше не бачу приводів це далі обговорювати.
Юля втомилася, вона хотіла спати, і завтра мав бути важкий день, тому вона просто мріяла про тишу. Спробувала заплющити очі і зробити музику голоснішою, тільки це не рятувало. Попутниця не могла заспокоїтися і нікому не давала спокою своєю активністю.
— У вас навіть вистачає нахабства лежати на полиці у взутті, – знайшла вона новий спосіб посваритися з чоловіком. – Невже не можна було роззутися?
— Це не ваша справа, – виходив із себе чоловік. – Я не стану перед вами виправдовуватися за свої вчинки і взагалі не хочу далі спілкуватися.
Він спробував заплющити очі і прикинутися сплячим, тільки це не допомагало. Сварлива пасажирка не могла заспокоїтися, постійно бурчала, кілька разів вставала і виходила в тамбур. Вона голосно розмовляла телефоном, постійно скаржилася невідомому співрозмовнику на нахабного попутника і не могла заспокоїтися. При цьому її маленька дитина спокійно спала на верхній полиці і реагувала тільки на метушню матері.
— Я так розумію, поспати нам сьогодні не вдасться, – констатував очевидне чоловік після чергового бурчання попутниці.
— Може, мені справді перебратися на верхню полицю? – висувала припущення Юля. – Я настільки втомилася, що готова заснути стоячи, тільки б не було цієї метушні.
— Не піддавайтеся, – відповідав їй незнайомець. – Тим паче справа вже не в полиці, а в принциповому бажанні довести мене і вийти переможницею з цієї історії.
— А ви добре тримайтеся, – усміхалася Юля.
— Мене не так просто зламати і це вже справа принципу, – відповідав він.
До місця призначення всі пасажири одного купе прибували вранці. Молодій матері потрібно було виходити на зупинку раніше за Юлю і незнайомого чоловіка. Після опівнічних істерик вона галасливо збиралася вранці, навмисне намагаючись розбудити сусідів по купе.
Потім зібрала всі речі, підхопила дитину, що розплакалася, і перед виходом показово кинула йому:
— Ви безсовісна людина, і я не сумніваюся, що вам доведеться відповісти за зроблений вчинок, не переді мною, а перед долею.
— І вам усього хорошого, і доброго, – не відривався від телефону чоловік. – Сподіваюся, дитина виросте схожою на когось іншого з родичів, але не на вас.
— Хам! – різко випалила дамочка і побігла вагоном.
Потім Юля бачила у вікно, як вона розгонистим кроком мчить пероном, а чоловік, що зустрічає її, понуро вислуховує всі скарги щодо поїздки.
— Ось це я розумію, не пощастило мужику, – усміхнувся сусід, почавши збиратися.
Упродовж усієї поїздки Юлі здавалося щось дивне в його поведінці, і тільки тепер усі частини картинки склалися в одне ціле. Відкинувши ковдру, чоловік допоміг собі руками спустити на підлогу ноги, одна з яких починаючи від коліна була протезом.
— Тільки не дивіться зі здивуванням і не кажіть, що вам мене шкода, – одразу припинив фразу чоловік. – Я абсолютно звичайна людина, яка не відрізняється від інших. Я не потребую особливого ставлення до себе я ніколи не просив і не буду.
— Але чому ви відразу не сказали, що не можете поступитися місцем через фізичну особливість? – не розуміла Юля. – Може, ця матуся заспокоїлася б, і я б точно перебралася на верхню полицю, щоб зам’яти тему.
— Саме тому й не став нічого говорити, – збирав речі чоловік. – Та ви не переживайте, я й справді міг би залізти на верх. Навіть збирався це зробити, поки вона хамити не почала.
— Тоді ви чудово трималися, – не могла заспокоїтися Юля, якій власні проблеми вже не здавалися настільки значущими і складними.
— Справа життєва, але до себе я не сприймаю два моменти: жалість і нахабство, – продовжував він збиратися. — Ця сварлива мадам із порога почала мені грубіянити, а ви б точно її пожаліли. Я це відразу зрозумів і взагалі розраховував, що вийду пізніше за всіх, і проблем не буде. Ну добре, переживати нічого, скоріше за все, ми більше ніколи не зустрінемося, і кожен піде своєю дорогою.
Юля дивилася на попутника і не могла повністю усвідомити його силу волі. Вона тут же випалила історію про хвору спину, сподіваючись позбутися скандалістки, а він принципово мовчав і не вимагав до себе особливого ставлення. Юлія боялася уявити, що ж довелося пережити цьому чоловікові, який намагається йти рівною ходою пероном і поставити себе на його місце. У нього не було ноги, але були принципи і віра себе. Тому дівчині здавалося соромним скиглити через втому, неможливість схуднути чи проблеми в особистому житті. У цій реальності було багато недосконалих людей, попутник мав фізичну ваду, а молода матір не мала такту й розуму, що здавалося набагато більшою проблемою.
