Чоловік тисне кожну копійку для мене, але готовий для дочки зробити неможливе
Можна було б подумати, що йдеться про його дочку від якогось іншого шлюбу, – Але ж це наша єдина спільна дочка, інших ні в кого немає!
Знаєте, я почуваюся обірванкою поруч із власною дитиною. І найгірше, що починаю злитися не тільки на чоловіка, а й на неї. От скажіть, нормально це, своїй власній доньці заздрити? Але Єва вже все розуміє, все зчитує, починає до мене ставитися з ноткою переваги. Я для неї зовсім не авторитет.
Мені майже сорок, у шлюбі з Ігорем я 15 років, дочці Єві цієї осені виповниться 13 років. Єва у нас єдина дитина, завести ще одного я колись не наважилася, тому що з Євою було дуже багато проблем.
Дівчинка зʼявилася на цей світ недоношеною, довго лежала в лікарні, коли лікарі уникали робити взагалі якісь прогнози. Та й весь перший рік дівчинка постійно давала приводи думати про найгірше, я старалася, витягувала доньку, лікувала, гартувала, розвивала, шукала методики та лікарів.
На тому етапі чоловік теж показав себе з чудового боку: встигав і з дитиною проводити час, і працював на двох роботах, щоб вистачало і на оренду житла, і на реабілітацію малечі. До трьох років Єва трохи зміцніла, плюс в Ігоря пішла в гору кар’єра, став заробляти дуже непогано, кинув підробіток і наполягав на тому, що в садок Єва не піде.
Я і сама розуміла, що проблеми доньки можуть повернутися, особливо якщо вона почне спілкування в садочку. У 6 років Єві було зроблено все необхідне по стану здоровʼя і ми змогли нарешті зітхнути спокійно – найважчі стани дитини нам уже не загрожували. Але я на роботу не вийшла, бо попереду був перший клас, а бабусь, які змогли б допомогти та забирати онуку зі школи, у нас поруч немає.
Пішла працювати, коли доньці було вже 10 років. Так, дитина була ще не доросла, але вже хоч якось самостійна. І піти довелося туди, куди брали без досвіду. Не за фахом, на маленьку зарплату, натомість поряд із будинком. Завжди могла перепроситись, прибігти додому, перевірити дочку. Все одно за неї тривожно було.
Тривожився за спадкоємицю і чоловік. Ми давно поміняли першу скромну кредитну квартиру на комфортну трикімнатну з шикарною дитячою, Єву возимо на море, досі консультуємося біля різних світил науки, чоловік має на це гроші. А ще Ігор не вміє не лише сказати дочці “ні”, а й буквально завалює її подарунками.
Брендові лахи малечі? Не питання! Найкрутіший ґаджет в 11 років, щоб Єва його зламала через два тижні? Подумаєш, це ж дрібниці. Він на свою принцесу не надихається. Лахміття дочки вже подіти нікуди, вона може дати подрузі сумочку й забути забрати назад. Але все б нічого, чому до мене ставлення абсолютно протилежне?
Ми маємо загальний бюджет. Точніше Ігор кладе на мою карту певну суму на господарство. Свої скромні доходи я також витрачаю на продукти, побутову хімію, оплату рахунків. У чоловіка гроші залишаються, але не для мене. І якщо мені не вистачає на поточні витрати або я купую із загальних грошей щось собі, то трапляється щоразу неприємна розмова з чоловіком.
У нас все так за місяць подорожчало, каже чоловік. Минулого місяця було достатньо, а цього не вистачило? Ах, ти собі купила спідницю кросівки, колготки, косметику, чоботи, куртку, а куди ділися старі? І куди тобі стільки одягу? Вже вік не той, щоб модницею бути. Цю спідницю купила? Страх який! Скільки коштує? Здуріти! А зі мною з приводу незапланованих витрат не треба було порадитись? Все ж таки це я в сім’ї гроші заробляю!
І такий виніс мозку постійно. Мені, за словами чоловіка, нікуди вбиратися, нема кого зачаровувати, треба бути скромнішим у витратах, радитися та інше. А якщо Єва просить, то їй на кишенькові витрати дається сума у дві, а то й три мої обновки. Спробувала говорити, відповідь: “Це моя дочка, я живу для неї. Ми живемо для неї”.
Я вважаю, що чоловікові не то що шкода для мене, а це така форма дати мені зрозуміти, хто в будинку головний, де моє місце. Я намагалася говорити, що витрачаю свої гроші, які я також заробляю.
І що, на їжу, на витрати на доньку ти теж заробляєш? – уїдливо посміхається чоловік. – Єво, подивися, цього місяця з мене грошей не питай. У нас мама за рівноправність, цього місяця вона оплачує твої забави.
Чоловік її обіймає, слухняно видає все що просить, і переможцем дивиться на мене, коли Єва висне у нього на шиї.
Мене вся ця ситуація, дуже бентежить. І жити так уже нестерпно. Я всім пожертвувала заради доньки: кар’єрою, своїм часом, дарувала турботу, старалася, а зараз чоловік просто купує у дитини авторитет грошима, заганяючи дружину під плінтус.
Я могла б теж стати кимось. Але я виходжувала нашу дочку.
Що робити жінці, яка почувається зайвою у власній родині?
