Вийшла заміж за коханого чоловіка. Ми обидва дорослі люди, за спиною великий досвід. Спочатку все було непогано. Потім він став дуже сильно попивати. Як з’ясувалося, його було закодовано кілька років, але мені про це не сказав. Пив, став мучити просто дикими ревнощами, не давав спокою. І як мантру повторював мені щодня, що головне у шлюбі подружня вірність. Що все можна пробачити, тільки не зраду. При цьому продовжував пити і в моменти просвітління любити мене і носити на руках.
Мені це вже почало набридати. І тут прийшла війна (ми з дочкою та мамою були змушені виїхати). Він ридав, проводжаючи нас.
І ось минає тиждень з мого від’їзду, я пишу йому ввечері побажання добраніч. А мені прямо з його телефону відповідає жінка, яку він привів до нашої оселі, на нашу постіль. Але найсмішніше, що вона мені розповіла, що носить мою спідню білизну, а спить з ним давно.
Вранці він почав дзвонити і нести всілякі неправдоподібні марення. Начебто, він її просто пустив переночувати, а мене обожнює і хоче зберегти сім’ю. Я просто в сказі. Послала у грубій формі. Розлучатимуся.
В одному біда, не можу впоратися з гнівом, злістю та бажанням порвати все на частини. А це не найкращі почуття для жінки.
