9 років тому, була одружена, я зустріла чоловіка. Розговорилися після роботи, якимось теплим, близьким здався. Ніколи не шукала жодних зустрічей на боці, а тут просто як рідну людину зустріла, і чим більше говорили начебто ні про що, тим більше я закохалася.
Почали зустрічатись. Він знав, що я одружена з двома дітьми. Дійшло до того, що я почала думати, що ось той, з ким я хочу провести своє життя. Прийшла додому, зізналася чоловікові.
Просила розлучення. Він казав, що я просто помиляюсь і просив не робити дурниць. Закінчилося тоді тим, що та людина сама вирішила за мене.
Вирішив не ламати мою родину, пішов і зупинив усі зв’язки, листування, розмови. Працювали в одному шпиталі, але у різних відділеннях. Не спілкувалися 7 років.
Нещодавно раптом розмовляли і в очах все те саме — тепло і потяг одне до одного. Чоловік тоді розлучення не хотів, я думала, може, все пройде і в сім’ї все буде добре.
Але ні, я сама на чоловіка як на чужу людину дивлюся. Шкода, що 7 років тому не закінчили розвідний процес. Адже починали.
Тепер ще в гіршому стані, ніж тоді, перед чоловіком почуття провини усі ці роки. Тому якщо ви вже зрадили своєму чоловіку, йдіть. Ви ж як від собаки хвіст по шматочках відрубуєте.
