– Вітаю, Мар’яно Олексіївно! Ви…
– Не може бути.
Я навіть дихати боюсь. Притискаю долоні до губ.
– Ви чекаєте дитину! Так! Це вже точно! Аналіз все підтверджує! Зробимо УЗД?
– Ох. Катерино…
Слів не вистачає. Натомість сльози самі течуть на пальці.
– Боже, я не вірю! Після всього…
– Тсссссс …. Мар’яно Олексіївно! Ну що ж ви плачете! Позитивні емоції, звичайно ж, молодій матусі корисні, але не такі ж сильні!
– Катерино! Та перестань ти мені вже по-батькові! Скільки ми всього з тобою разом за ці два роки пройшли! Адже як рідні вже. Боже! Я й справді не вірю! Це точно?
– Ох, а ми ж пройшли так багато! Проходили купу обстежень. аналізів. Навіть двічі еко пробували, але нічого не вийшло!
Начебто ніяких відхилень ні в мене, ні в Олега не було. Лікарі тільки знизували плечима і говорили про якусь несумісність.
Я вже… Навіть зневірилася. Потай від улюбленого початку дізнаватися як можна всиновити малюка.
Але Олег так мріяв про свою дитину! Про спадкоємця! Та й хто про це не мріє?
Перший рік ми жили, зовсім не думаючи про дітей. А після… Боже! Здається, ми пройшли сто кіл пекла! Але… Боже! В нас вийшло! Дякую тобі, Господи! Дякуємо!
– Точніше не буває, – Катерина посміхається і показує результати останніх аналізів. – Скоро дитячий голосочок назве вас мамою! То що щодо узд?
– Ми з Олегом разом прийдемо. Такий момент. Таке щастя треба прожити разом.
Олег має бути поруч у той момент, коли на екрані з’явиться наше маля. Це на двох. Я не маю права позбавити його такого моменту.
– Згодна, це дуже гарне рішення. Нехай батько із самого початку вже починає відчувати малюка.
– Катерино! Ви просто чарівниця!
Адже саме вона придумала якусь спеціальну програму. Скасувала все те, чим мене та Олега напихали ці два роки. Прописала нові препарати. І ось … Ось воно, наше довгоочікуване щастя!
– Навіть не знаю, як вам віддячити! Загадуйте бажання! Чоловік усе виконає!
Та хоч клініку їй власну купить! За таке нічого не шкода! А Олег дуже щедрий. Так що Катерина може не соромитись!
– Тільки прошу вас. Ведіть мене весь термін. І дитину, я сподіваюся, теж ви в мене прийматимете!
– Обов’язково.
Катерина посміхається, наче рада майже так само, як і я.
– Як я таке пропущу? Ми вже й справді як рідні.
– Ох, мій час уже скінчився. Втечу. Ще раз дякую вам величезне! І подумайте про бажання. Я зовсім не жартую!
Вилітаю з клініки, відчуваючи, що хочеться крутитися від щастя.
– Я чекаю дитину!
Хочеться кричати на весь світ. Одразу ж хапаю телефон. Набираю номер коханого, але…
Ні. Такі новини телефоном не повідомляють.
Тим більше, що Олег наразі не в країні. У нього важливе відрядження. Потрібно сказати найголовніше, коли він поряд буде. Увечері. У нашому домі. Влаштувати якусь урочисту вечерю. Цей вечір має запам’ятатися нам обом!
Тож збиваю. Прикидаю, як би це все краще влаштувати.
Подарункову коробку з пінеточками? Чи із цим листом аналізів? Або …
Ох. Я ж не спитала…
– Катерино.
Далеко не ховаю телефон. Набираю інший номер.
– Вибачте, – червонію, але … Це все-таки важливо! Особливо для нашого урочистого вечора!
– Я не спитала. Нам… Хм… Можна… Ну, з чоловіком?
– Звісно, Мар’яно. Повноцінне життя вам зовсім не протипоказане. Навпаки. Навіть корисне!
– Дякую, – швидко бурмочу і прощаюсь.
Досі ніяково ставити такі питання. Нехай навіть лікарям. Проте тепер я точно знаю, що на нашому особливому вечорі буде особливо приваблива білизна!
За нею і вирушу. Прямо зараз. А про решту у мене ще буде час подумати, доки Олег у відрядженні! Сідаю в машину і одразу вирушаю до торгового центру. Найбільший, щоб було більше вибору.
З любов’ю кидаю погляд на наше фото із Олегом. Воно завжди прикріплене над дзеркалом. Ми тут такі щасливі! А скоро станемо ще щасливішими! І тут буде фото, де нас троє!
– Не так швидко, Мар’яно, – співаю сама собі. – Ти тепер не одна, а з малюком. І гнати вже не можна!
І сама щасливо сміюся своїми словами. Не одна… Зупиняю машину біля центру. Здається, тепер емоції трохи вщухли. Усміхаючись, опускаю руку на живіт.
Я… Ще не зрозуміла, здається. Чи відчуваю я нашого малюка? Не зрозумію.
– Який же на тебе чекає сюрприз, коханий, – шепочу усміхненому мені з фото Олегу.
Вирушаю до торгового центру. Вибираю шикарну мереживну нічну сорочку відомого бренду. Білу. Олег просто любить все біле. Тут же готовий зубами з мене стягувати таку білизну!
До неї, звичайно, напівпрозорий халатик. І трусики, більше схожі на повітряну павутинку. Такий самий топ.
Так і уявляю, як це все буде. У нашому домі. Вечеря при свічках. Я скажу Олегу і він підхопить мене на руки. Закрутить по всьому будинку, цілуючи.
А потім … Потім його очі потемніють. Голос стане хрипким, і…. Ми займатимемося любов’ю до самого ранку! Сама не помічаю, як опиняюся у дитячому відділі.
Ох. Скільки ж тут всього! Ліжечка, ці крихітні шати. Повітряні кульки! Хочеться набрати одразу. Усього і більше. І начхати мені на прикмети! Це все дурниці! Дурниці! Вже думаю відкласти одне з ліжечок із гарним навісом із зірочками, як телефон у моїй сумочці оживає.
– Еля! Як я рада тебе чути!
– Мар’яно. Ти можеш зі мною зараз зустрітись?
– Прямо зараз? Ти хіба не в Австрії?
– Прилетіла на день. Увечері вилітаю назад. То як?
Голос подруги звучить сухо. Навіть… Я б сказала, напружено. Невже щось трапилося? Сподіваюся, що ні. У свій найщасливіший день так хочеться, щоб усі були щасливі!
– Я в ТЦ зараз.
– Чудово. Я якраз поряд. Спускайся до ресторану. Буду за хвилин двадцять.
Зітхаю, розуміючи, що вибір ліжечка доведеться відкласти. Може, так і краще, звісно. Виберемо все разом із Олегом. Доведеться йому відкласти всі свої справи заради походів магазинами!
Посміююся, бо Олег терпіти їх не може. Але заради такого випадку, я впевнена, проведе зі мною не один день у пошуках всього найкращого для нашої дитини!
А скільки ще всього потрібно! Адже ми будинок тільки недавно звели! Зробити дитячу, купити меблі. Ох. Здається, я зараз набудую планів до самого університету, до якого піде наше маля!
Швидко спускаюся сходами до ресторану. Як добре, все-таки, що Еля приїхала! Адже ми з нею найкращі подруги! Поділюсь своєю щасливою новиною з другою найближчою в моєму житті людиною!
Адже вона буде хрещеною нашого малюка! Ми з нею давно домовилися, що будемо хрещеними у наших дітей! Адже ми як сестри з самого дитинства!
– Еля!
Відразу ж помічаю її у напівтемному ресторані. Але Елю не помітити важко. Вона модель. Скрізь і завжди вирізняється. Машу рукою і швидко прямую до подруги.
– Привіт!
Сідаю, опускаючи на сусідній стілець свої пакети.
– Я так багато хочу тобі розповісти! Я…
– Я чекаю дитину, Мар’яно, – подруга раніше за мене встигає вимовити саме ту фразу, яку збиралася сказати я.
Який чудовий день! Ми обидві сьогодні щасливі!
– Ура! Вітаю! Я така рада за тебе! А хто щасливий тато?
– Олег Знаменський.
Подруга дивиться на мене впритул, не моргаючи.
– Щоооо? Хто?
– Твій чоловік, Мар’яно. Він батько моєї дитини. Тільки твоїм чоловіком він буде недовго. Подивися. Яку він мені обручку купив. І вже пропозицію зробив. Ми скоро одружимося.
– Що? Що ти таке кажеш, Еля? Це якийсь розіграш? Він зовсім не кумедний.
Я чомусь безглуздо витріщуюся на обручку на її пальці. Яку Еля тицьнула мені мало не під ніс.
– Це зовсім не жарт. Я цілком серйозно.
– А ти нічого не забула, Еля? Взагалі, Олег все ще одружений! На мені!
– Ти просто прикре непорозуміння, – Еля кривиться і пересмикує плечима. – Пустоцвіт, який навіть народити йому не може! А Олег так мріє про спадкоємця! І я йому його подарую!
Здається, я зараз звалюся з цього стільця. Прямо на підлогу.
– До речі, підеш хресною до нашого сина?
Еля опускає руку на живіт, поблискуючи величезним діамантом на кільці і бридко посміхаючись.
– Хоча ні. Звичайно ж, тебе у нашому житті й близько не буде! Повернешся назад. На той смітник, з якого тебе Олег витяг.
– Що ти кажеш взагалі? На смітник? Це ж я тебе звідти й витягла! Де б ти була зараз, якби я Олега не попросила допомогти тобі? Ти б не моделлю працювала, а десь би підлога мила! Ти ж навіть до університету не змогла вступити! Я тобі допомогла, а ти…
– Що ще раз говорить про те, яка ти дурна, Мар’яно. Поталанило тобі, а ти чоловіка навіть утримати не змогла. Ну, хто до свого чоловіка підпускає інших жінок? Тим більше, які набагато красивіші і розумніші за тебе? Дурною була дурною і залишилася.
– Еля. Я не знаю, що на тебе найшло. Навіщо ти все це вигадуєш? Що з тобою взагалі? У нас із чоловіком все чудово. Навіщо ти брешеш, ще й так бридко?
– Брешу? А де зараз твій чоловік, га? Правильно. В Австрії. Там же де і в мене покази. Чи не бачиш зв’язку? Та ти ніколи його не бачиш!
Усі його відрядження ми разом були! І не лише у від’їздах! І у вашому домі. На вашому ліжку. На ваших кріслах. Та скрізь! До речі, твої атласні простирадла мені дуже подобаються. Особливо ті, ніжно бузкові. Дякую, що так затишно облаштувала для мене будинок.
– Еля!
Цього не може бути! Все, що я чую. Це ж просто маячня якась!
– І Мар’яна. Не намагайся тиснути на жалість Олега. Або затягувати шлюборозлучний процес. Він уже давно тебе не кохає. Терпів тільки з жалю.
– І ділити тобі з ним нема чого. Бо нічого твого й немає. На все Олег сам заробив. Тож навіть не намагайся. Нічого тобі не обламається! І взагалі, мені набридло, що ти так довго користуєшся тим, що має належати мені!
Вона кидає на стіл зім’яту серветку та якусь купюру.
– І так. Це тобі теж вже не стане в нагоді, – вказує на мої пакети з назвою бренду для нижньої білизни.
– З Олегом так точно.
І йде, голосно стукаючи височенними підборами…
Вечері я все ж таки поговорила з Олегом, вдала, що нічого не знаю, і розповіла йому про дитину. Як не дивно, але він дуже зрадів цій новині.
Коли помітив, що в мене немає настрою запитав:
– Кохана, що з тобою?
Я йому все розповіла. Але спокійно. Не було вже сил сваритися.
Олег дуже здивувався цій новині.
– Ох, твоя Еля й підла зміюка! Так, коли я був в Австрії вона якось зателефонувала мені та попросила про допомогу. Я не відмовив. Але коли вона почала відверто поводитися я сказав, щоб вона це припинила, бо інакше я розповім все тобі.
Це були приємні слова від Олега. Але було зрозуміло, що це все ще не все.
Але кохана, на жаль, в нас був корпоратив. Я сильно перебрав та загубив карточку від готельного номера. Коли спустився до лобі в адміністрацію, я побачив, що в барі сидить Еля. Я не знаю, як вона там опинилася, зовсім нічого я не розумів.
А зранку ми прокинулися вдвох. Я чесно не знаю, чи було в нас щось. Вона почала мене шантажувати та сказала, що якщо подарую їй Картьє, то вона він мене відстане і тобі нічого не розповість. Пройшло 1,5 місяця.
Кохана, вибач мені будь ласка. Я не знаю, що в голові у цієї Елі, але я дуже кохаю тебе і мрію, що в нас буде міцна родина. Вибач мені. І вона вибачила.
