Я дбаю про свою дворічну доньку, годую, одягаю, гуляю, але все це машинально, тому що «мій обов’язок» і «треба дотримуватися режиму дня» та інше, але здебільшого я почуваюся нянькою, а не мамою

Моїй дочці 2 роки 9 міс. Іноді я ласкава з нею і радісна, іноді мені хочеться сховатися від неї.

Я дбаю про неї, годую, одягаю, гуляю, але все це машинально, тому що «мій обов’язок» і «треба дотримуватися режиму дня» та інше. Але здебільшого я почуваюся нянькою, а не мамою.

І мені здається, що я її майже не люблю. Може тому вона дуже часто (майже постійно) і довго хворіє, не хоче їсти (іноді навіть солодке).

Я начебто хочу займатися з нею, спілкуватися, щоб у нас був зв’язок, і стати згодом для неї близьким другом. Але день у день виходить так, що я займаюся чим завгодно (прибирання, приготування) і мені ніколи розслабитися і пограти з нею спокійно, а не якісь жалюгідні хвилини.

І це при тому, що я ще в декреті – через її хворобливість я не можу влаштуватися на роботу (і нема з ким її залишити). Коли їй був рік, я розлучилася з чоловіком і зараз живу з мамою.

Але таке ставлення у мене до дочки було й до розлучення. Це бажана дитина, перша, я чекала її і була дуже рада і щаслива після її появи.

Але всього місяць чи два, а потім все. Можливо, тому що вона і вдень і вночі одразу після появи була переважно під моєю опікою.

Чоловік вкрай рідко допомагав мені з нею навіть будучи вдома – у нього чи робота, чи по дому повно справ (ремонт продовжував робити), іноді траплявся відпочинок із друзями позаплановий одразу після роботи, на який він вирушав, часто навіть не попередивши мене.

Не те, щоб він поганий батько, але від нього я чекала якоїсь радості від появи дитини, щирого прагнення бути частіше і з дочкою, і зі мною.

Ми дуже рідко після появи дитини разом відпочивали, навіть гуляв він зі мною та дитиною тільки після моїх образ та сварок. Для моєї матері центр уваги – це онука.

Але вона пограє з нею півгодини і все знову з нею я. Зі мною мати спілкується переважно на тему «як сьогодні онука?», «Що купити?» – Суто побутові питання.

А зараз взагалі у нас стосунки зіпсувалися з нею після мого розлучення. Я не хочу і не збираюся перекидати дитину повністю на бабусю і жити своїм життям, але зрідка йду поспілкуватися ввечері з друзями (можна сказати, з єдиною подругою, у мене друзів практично немає).

Без доньки дуже рідко, не частіше ніж раз на місяць. Моторошно звучить, але я хочу вихідного дня від необхідності бути мамою (це насправді дуже важко), але, на жаль, не можу собі його влаштувати.

Загалом багато можна ще чого сказати. Я розумію, що треба міняти все, отримувати радість від життя і любити дитину на ділі, а десь у глибині душі, при цьому часто кричачи на неї, дратуючи, коли вона щось не так робить.

Але кожен наступний день нічим не відрізняється від попереднього та нічого не змінюється. А тепер ще й дочка почала мене кусати, коли їй щось не подобається, на що я не знаю, як реагувати – не ображати ж її у відповідь. Допоможіть будь ласка з усім цим розібратися.