Я заміжня вже 6 років, є двоє дітей. Півроку тому помітила, що чоловік до мене охолов, намагався не торкатися до мене, перестав дзвонити, міг просто не розмовляти днями, хоча ми не сварилися.
Начебто все добре, став багато уваги приділяти дітям, а я начебто нянька поряд з ними, їх цілує-милує, мене практично ігнорує. Кілька місяців тому помітили незрозуміле його листування з подругою.
Начебто нічого особливого, так, якісь жарти, вони й раніше були і це не було ні для кого таємницею, а тут щось зачепило мене. Я зненацька помітила, що з’явилися паролі на комп’ютері, телефоні, з яким він тепер не розлучається, до речі.
Загалом, одного разу я таки залізла і туди, і туди. Листування було, але повідомлення видалені, і були дзвінки, трохи, але були.
Я розлютилася, зателефонувала подрузі, зажадала пояснень. На що отримала відповідь, що нічого вона мені не повинна пояснювати. Мовляв, ми з ним просто друзі, маємо свої теми для розмов і свої теми для обговорення.
Я кажу: «Начебто ми з тобою найкращі подруги, а спілкуєшся ти більше з ним». Відповідь мене взагалі поставила в глухий кут: «Яка я тобі подруга, та ще й найкраща? Не вигадуй, добрі знайомі, не більше».
Це мені сказала людина, яка була мені така близька, як тільки можна, всі потаємні подробиці ми ділили одна з одною. Але все-таки вона пообіцяла звести спілкування до мінімуму.
У неї таких друзів, як він, повно, а от у нього вона, здається, одна така. До речі, у неї міцна сім’я, але вона завжди казала, що не любить чоловіка, але й не розлучиться ніколи.
Її чоловік та мій – друзі. Тож про фізичну зраду я не хвилююся. Цього не станеться, а ось їхня духовна близькість мене дуже напружує і засмучує.
Після тієї розмови я пішла до чоловіка і прямо запитала, чи він мене любить чи ні. Запитання його дуже розсердило, і відповідати на нього він не захотів.
Після того, як я наполягла, сказав, що не знає. Другий нокаут для мене, але я все одно вирішила боротися за нього, стала взагалі мовчазною, все для нього роблю, ненав’язливо і мило.
І начебто все почало налагоджуватися, відстороненість є, але ми розмовляємо, жартуємо, щось робимо разом. Вчора я вирішила остаточно переконатись, що все налагодилося і проблема зникла.
Знову залізла в його телефон, побачила ту саму картину, повідомлення видалені, є дзвінки від неї та їй. Така ось у них дружба, де мені немає місця.
Чи варто влаштовувати сцену чи не звертати уваги? Я не знаю, що робити, боюся все зіпсувати, але просто чекати, що з цього вийде без моєї участі, не хочу.
Не хочу, щоби мене поставили перед фактом. Хочу боротися за свою сім’ю.
