Познайомилася із чоловіком на 12 років старше. Мені 28, йому відповідно 40 років.
Мама в шоці. Наполягає, щоб я порвала з ним усі стосунки, кажучи, що я втрачаю момент знайти собі чоловіка свого віку.
Я маму розумію, але розлучитися з коханим чоловіком не можу. Він виглядає років на п’ять молодший за свій вік, доглянутий, освічений, має свій невеликий бізнес.
Про минуле життя я його не розпитувала, чекала, що сам дозріє для цього. Знала лише, що розлучений.
А ось днями випадково дізналася, що має сина (йому 14 років). Я не проти дітей від перших шлюбів.
Але мені не подобається, що він приховав від мене наявність дитини. Хоча весь цей час він підтримував з ним стосунки, регулярно дзвонив та зустрічався.
А мені в цей час казав, що зайнятий на роботі і не може приїхати. То в нього мама захворіла і наша зустріч переносилася до другого дня.
А насправді він мене обманював. У цей час він їздив до сина, а виходить, що зустрічався і з колишньою дружиною.
Вона незаміжня, і я зрозуміла, що сподівається на його повернення. Я живу окремо від батьків, він приїжджає до мене, але жити разом не погоджується.
У нього теж є квартира та невеликий будинок за містом. Я не можу сказати, що він неуважний до мене.
Коли зламалася пральна машина, він одразу привіз нову. Якщо я хворію, він залишається в мене на цей час, щоб доглядати.
Але що нам заважає жити разом? Мені здається, що він не одружується, щоб син не образився.
Мати заміж не вийшла, то чому батько має одружитися? Обидва батьки крутяться лише біля нього, живуть його інтересами.
Він знає ставлення моїх батьків до нього. Якось я не попередила його, що мама та тато будуть у мене, щоб познайомити їх.
Мама влаштувала спектакль зі сльозами, а батько сказав, що йому 49 років, натякаючи на те, що вони майже ровесники. Коханий не сперечався, а просто мовчки пішов.
Образився сильно на мене за «сюрприз». Сказав, що могла б попередити.
Мирились дуже довго, я вибачалася. Він має рацію, але й батьків своїх я можу зрозуміти. Не виправдати, а саме зрозуміти.
Не такого зятя вони хотіли для єдиної дочки, а тут він ще й одружуватися не збирається. Чого я чекаю, сама не знаю.
Розлучитися не можу, бо кохаю. Може він сам зрозуміє, що йому важливіша колишня сім’я, ніж я, тоді вже й наважиться.
