— Втомилася я, Тетяно Петрівно! Мені треба про себе й дітей думати, а не вашого дорослого ледаря на шиї тягнути. Скільки можна? Мені набридло! Думаєте, я жодного разу не казала йому, що треба працювати? Казала, а він усі мої слова повз вуха пропускає. Самі лише обіцянки… Говорить ваш син і справді гарно.
Даша поверталася з роботи пізно: розбиралася зі звітами, сподіваючись встигнути вчасно й отримати премію.
Гроші для жінки були зовсім не зайвими: літо добігає кінця, дітей треба одягати до школи та садочка. Вона й так цьогоріч спеціально раніше вийшла з відпустки, щоб заробити трохи більше.
Вона вже багато років тягнула сім’ю сама, попри те, що офіційно була заміжня.
Її чоловік, Андрій, ніде не працював. Він постійно знаходив відмовки, аби тільки довше полежати на дивані й побайдикувати. Тепер, через дев’ять років шлюбу, Даша гірко шкодувала, що колись погодилася стати його дружиною.
Зі своїм чоловіком Даша познайомилася тринадцять років тому — тоді вона, щойно після педагогічного інституту, прийшла працювати викладачкою математики в місцевий коледж.
Пізніше Андрій зізнався, що закохався в молоду вчительку одразу. Спочатку Даша залицянь студента не приймала: боялася, що через такі стосунки її миттю звільнять.
Коли Андрій отримав диплом, їхні шляхи розійшлися. Даша чула, що він пішов до війська, і вже й думати забула про колишнього залицяльника, як доля звела їх знову на концерті відомого гурту.
— Дарино Сергіївно, доброго вечора! Яка зустріч! Ви зовсім не змінилися.
— Андрію, це ти? Багатим будеш, я тебе одразу й не впізнала. Як життя? Вже відслужив?
— Так, ще торік. Тепер працюю на заробітках за кордоном, збираю на власне житло. Час уже про сім’ю думати.
Вони проговорили майже всю ніч, і Даша подивилася на нього іншими очима. Так почалася дружба, що плавно переросла в роман, і вже за три місяці вони зіграли скромне весілля тільки для своїх.
Зараз Даша розуміла: доля відчайдушно посилала їй знаки не зв’язуватися з цим чоловіком.
Якби ж вона знала, що на неї чекає, ніколи б не пішла з ним гуляти нічним містом. Єдине, за що вона була вдячна Андрієві, — це їхні діти.
Буквально за тиждень після весілля Даша запитала, коли йому знову на роботу їхати. А він безтурботно відповів, що звільнився. Мовляв, тепер він сімейна людина, нічого вештатися по закордонах.
Він господар у домі і має бути поруч із дружиною.
Обіцяв трохи відпочити й шукати роботу в рідному місті. Заодно побідкався, що зарплату на тому заводі де він працював за кордоном – затримують.
Даша питала про ці гроші мало не щодня, але Андрій щоразу вигадував нові казки: то начальник захворів, то картку заблокували. А за пів року виявилося, що Андрій ніколи на заводі у Польщі і не працював. Він їй просто збрехав.
— Андрію, навіщо ти брехав? Я ж сподівалася на твою зарплату, хотіли ремонт у квартирі зробити… Шпалери шматками відпадають. Я сама все не потягну.
— Просто хотів перед тобою видаватися кращим… Бовкнув не подумавши, а потім соромно було зізнатися.
За дев’ять років Даша не раз ловила його на брехні.
Навіть у магазин його не можна було відправити — він ніколи не приносив решту. Даша звикла до копійки розраховувати витрати, а чоловік у виділений бюджет не вкладався ніколи.
Спочатку на світ зʼявився син Данько, а потім Оленка. Даша в декреті довго не засиджувалася: тільки-но дітям виповнювався рік, залишала їх на свою маму і йшла працювати.
Після появи на світ донечки їй пощастило влаштуватися у велику рієлторську агенцію. Робота виявилася прибутковою і припала їй до душі.
Коли Оленці виповнилося три роки, Даша поставила чоловікові жорсткий ультиматум:
— Андрію, ми одружені вже стільки років, а ти жодного разу не приніс додому власноруч заробленої копійки. Я даю тобі рівно два тижні. Або ти знаходиш роботу, або — розлучення. Мені самій підняти дітей буде простіше!
— Де тут працювати? На заводі? Я, між іншим, на програміста вивчився! З моїми навичками за мене у великому місті компанії билися б, а ти мене до верстата женеш?
— То чого ж ти не поїхав за кар’єрою? Чого тут роками штани протираєш? Я маю утримувати дітей, бо я їхня мати. Але чому я повинна тягнути ще й тебе? Тобі не соромно постійно канючити в мене гроші на свої особисті потреби? Від шкарпеток до курток я тобі все купую!
— Тому що я твій чоловік! Забула, що в РАЦСі казали? І в горі, і в радості… Я ще піднімуся, обов’язково! Скоро ми розбагатіємо!
Звісно, далі балачок діло не йшло.
Даша не раз скаржилася свекрусі, але Тетяна Петрівна лише дивувалася:
— Як це не хоче працювати? Він же мені дзвонив, хвалився, що влаштувався консультантом у магазин, план продажів перевиконав…
— Тетяно Петрівно, він вам бреше! Він цілими днями лежить на дивані і безмежно багато їсть. Якщо він терміново не знайде роботу, я з ним розлучуся і виставлю зі своєї квартири.
Мабуть, мати таки змогла вплинути на сина. За кілька днів Андрій гордо заявив, що влаштувався різноробом у будівельний супермаркет. Та протримався він там трохи більше місяця.
Прийшов додому і з порога заявив, що звільняється, бо там не цінують людей і змушують його тягати мішки за копійки.
Згодом з’ясувалося, що Андрія звідти просто вигнали з ганьбою — спіймали на крадіжці дорогого ліхтарика. За наступні місяці він змінив іще чотири місця, ніде не затримуючись надовго.
Якось після роботи Даша зайшла в кав’ярню випити кави й подумати про життя. До неї за столик підсів приємний чоловік на ім’я Ігор. Даша й сама не зрозуміла, як залишила йому свій номер.
Вони таємно зустрічалися два місяці. Ігор виявився турботливим, щедрим і надійним.
Усі Дашині проблеми вирішувалися миттєво. Саме він підштовхнув її до розлучення, запропонував одружитися і пообіцяв прийняти дітей як рідних. Даша більше не хотіла жити в брехні й остаточно вирішила розірвати шлюб.
Новину про розлучення Андрій сприйняв істерично:
— Яке розлучення?! Ти хочеш дітей батька позбавити? Я звідси нікуди не піду! За що я взагалі буду жити?
— Мене це не обходить, Андрію. Я терпіла багато років, благала, давала шанси. Це моє остаточне рішення.
Чоловік кинувся дзвонити мамі. Тетяна Петрівна благала невістку не руйнувати сім’ю, навіть пропонувала віддавати їм половину своєї пенсії, аби тільки Даша вважала це “Андрієвим заробітком”.
Даша ввічливо відмовилася і пригрозила чоловікові поліцією, адже квартира належала їй ще до шлюбу.
Розлучення затягувалося, бо Андрій шукав будь-які способи залишитися.
Втрутитися довелося Ігорю — після чоловічої розмови з ним Андрій швидко переїхав до матері. А діти добре прийняли нового обранця Даші і з часом самі почали називати його татом.
Кажуть, що кохання здатне творити дива, та з роками сімейного життя будь-які рожеві окуляри неодмінно розбиваються об сувору реальність побуту.
А як ви вважаєте: чи варто роками тягнути на собі дорослого чоловіка, сподіваючись, що він зміниться, чи краще вчасно обрубати кінці й дати собі шанс на справжнє щастя?
