Днями дізналася, що мій чоловік має коханку. Для мене це був шок, хоча я почала підозрювати, що він мені невірний місяці три тому. Ми почали зустрічатись на другому курсі інституту. У нас багато спільного – друзі, інтереси і раптом таке.
У нас із чоловіком є син, йому зараз 11 років. Непростий вік. На сьогоднішній день син не знає, що у нас у сім’ї проблема. З одного боку, у нас з чоловіком був хороший шлюб. Ми не лаялися, чоловік мені допомагав із домашніми справами.
Сварки були, але без образ. Чоловік дбайливий батько. Багато часу проводить із сином, із сім’єю. Але я помітила, що чоловік охолов до мене. Близькість у наших стосунках стала великою рідкістю. Я намагалася запитати, у чому причина, може, я стала непривабливою, може щось йому не подобається. На всі мої запитання він відповідав, що став старшим і просто не може займатися близькістю стільки, скільки раніше. Мені й незручно до нього чіплятися.
Я спробувала, як часто радять, купити гарну білизну, бути ще розкутішою, але чоловік тільки дратувався на мої спроби налагодити інтимне життя. Іноді хочеться все кинути, взяти сина та піти до батьків. Потім вирішувати питання із житлом. Іноді хочеться забути, що сталося і жити далі з чоловіком. Дивлюсь на сина і думаю, чи маю право розлучатися, вирішувати за сина його долю. Адже йому це буде удар. Тим паче такий вік.
Спробувала на роботі запитати у співробітниць, що вони думають про зраду чоловіка. Вони не знають, що трапилося у моїй родині. Співробітниці гордо заявили, що жінка сама винна у зраді чоловіка. Але чим же я винна? У нас були добрі стосунки, і близькість завжди була гарна.
Сказали, що відразу знайшли б коханця, якби дізналися про зраду, а потім би розлучилися. Гордість їм не дозволила б жити з таким. Зраджувати чоловікові не хочеться, а як жити далі, не знаю. Чоловік розлучатися не хоче. Перепрошує і обіцяє, що ніколи таке більше не повториться. Моє серце розривається від болю. Не знаю як мені бути.
