Прожили ми із дружиною 23 роки. У лютому цього року вона заявила, що подає на розлучення. Формулювання було, що втрачено почуття любові та взаємної поваги. А я її дуже сильно кохав.
За три роки до цього дістався будинок у спадок від батьків, яких не стало. І тут почали відбуватися не зовсім зрозумілі речі.
Вона відмовилася мене прописувати, хоч я прожив у цьому будинку 20 років. Стала випивати. Періодично вказувати, що вона тут господиня.
Я особливо не надавав цьому значення. П’яно всяко буває. Потім почала мене схиляти до переїзду до іншого міста.
Я їй наводив докази, що поки нема з чим нам їхати. Причина її прагнення переїхати у тому, що її оточують погані люди. Ніхто її не цінує.
Я намагався її переконати. Але вона стояла на своєму. А тут ще й старші сестри почали підливати олії у вогонь. Місяць тому вона вигнала мене з дому, зі мною пішов син.
Тепер вона і з ним не спілкується. Чи варто мені боротися за неї і чи можна її повернути? Я її досі кохаю.
— От чесно вам скажу: я ще тоді, у день знайомства з його родиною, нутром…
Ірина виросла у звичайній робітничій сім’ї. Її мати, Галина Семенівна, все життя пропрацювала кастеляншею в…
— То що, нам знову до твоєї мами пакувати валізи?! — грізно, аж із металом…
— Усе б нічого, якби не одне «але»: дітлахи — то ж моєї старшої сестри…
— Ну просто збожеволіла, чесне слово! Іншого пояснення я не знаходжу, — бідкається Олена своїй…
Ризиковано, звісно, не дочекавшись темряви, йти до Зіньки — з сусідських вікон усе видно як…