Купили молодим квартиру. Вони записали її на невістку. Ми допомагали цілодобово п’ять років.
Потім переїхали, щоб жити поряд. Невістка спочатку розповідала, що любить домашні справи, дітей, чоловіка, виявилося, їжі немає, діти мають мало одягу (раз на три роки купувала один комплект одягу), постійно хворі, доки не відвезе швидка, вона й не бачить, що хворі.
Звариш їжу – хотіла нашкодити, полікуєш – шкодиш, одягнеш (за свої гроші) наговорить гидоту і мало не в обличчя жбурляє або в сміття демонстративно. Синові на нас скаржиться.
Ми втручаємося. Їсти нема чого, одягти нічого, діти хворі. Діти кинуті на нас.
Вона цукерки, подарунки, розваги, гарно виглядає у Фейсбуці, а ми щодня з хворими, голодними, роздягненими дітьми, у мокрому взутті. Вона змінює телефони, їздить відпочивати, а ми утримуємо дітей.
Нас ще й ображають за кожну покупку. Останні два роки діти лише ночували.
Я не витримала цього божевілля та перестала стежити за дітьми. З’явилися няньки, з’явилася їжа, трохи одягу додалося.
Невістка дуже владна, жадібна, брехлива. З часом ми зрозуміли, що нам навіть дякую за квартиру не сказала. А квартиру сина і раніше куплену нами для нього, збиралася продати, водночас, коли ми віддали гроші за другу квартиру.
Ми лише випадково не опинилися на вулиці. Мабуть, ще тоді син був повністю під її впливом. Бути добрими, чесними та довірливими із такими людьми небезпечно.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…