Прожили ми із дружиною 23 роки. У лютому цього року вона заявила, що подає на розлучення. Формулювання було, що втрачено почуття любові та взаємної поваги. А я її дуже сильно кохав.
За три роки до цього дістався будинок у спадок від батьків, яких не стало. І тут почали відбуватися не зовсім зрозумілі речі.
Вона відмовилася мене прописувати, хоч я прожив у цьому будинку 20 років. Стала випивати. Періодично вказувати, що вона тут господиня.
Я особливо не надавав цьому значення. П’яно всяко буває. Потім почала мене схиляти до переїзду до іншого міста.
Я їй наводив докази, що поки нема з чим нам їхати. Причина її прагнення переїхати у тому, що її оточують погані люди. Ніхто її не цінує.
Я намагався її переконати. Але вона стояла на своєму. А тут ще й старші сестри почали підливати олії у вогонь. Місяць тому вона вигнала мене з дому, зі мною пішов син.
Тепер вона і з ним не спілкується. Чи варто мені боротися за неї і чи можна її повернути? Я її досі кохаю.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…