Я не хочу звинувачувати маму у своїй самоті, вона просто хотіла вберегти мене від такої долі, як у неї, а вийшов зворотній результат, зараз мені хочеться, щоб була сім’я, діти, але поки що це лише мрії

У свої тридцять років я незаміжня, та й по-справжньому ні з ким не зустрічалася. З раннього дитинства пам’ятаю постійні сварки батьків, а потім тато пішов із сім’ї.

І весь цей час мама ніколи не сказала про нього нічого доброго, хоч він спілкувався зі мною і допомагав матеріально. У нього вже давно інша родина, а мама так і не вийшла заміж, не змогла більше нікому довіряти.

Образа на тата така велика, що вона перенесла її на всіх чоловіків. І я постійно чула, що всі чоловіки однакові, серед них немає порядних і щоб я не повторила її помилки.

У дитинстві мені здавалося, що мама говорить про те, щоб я не виходила заміж і згодом сама стала так думати. Поки навчалася в школі, мама весь час мене контролювала, не завжди навіть у кіно відпускала, а якщо я йшла кудись погуляти, то мусила прийти у строго призначений час.

Подруги зустрічалися з хлопцями, а я навіть подумати про це не могла, уявляла, що скаже мама, якщо дізнається. Вона весь час казала, що треба вчитися, досягти в цьому житті всього самостійно, щоб не довелося ні від кого залежати, як вона від тата.

Вже студенткою я познайомилася з хлопцем і довго про це мама не знала. Коли ж познайомила їх, мамі він не сподобався, а мені потім сказала, що вона одразу побачила, що я з ним щаслива, не буду.

Через деякий час ми розлучилися, і він незабаром одружився. Потім я вже й сама ніяк не могла нікого вибрати, мені здавалося, що порядних чоловіків справді немає.

Я не хочу звинувачувати маму у своїй самоті, вона просто хотіла вберегти мене від такої долі, як у неї, а вийшов зворотній результат. Зараз мені хочеться, щоб була сім’я, діти, але поки що це лише мрії.