Лідія Іванівна розсварилася з найкращою подругою. Причина — діти. І ні, діти у них уже не малі: синові Лідії Іванівни 32 роки, доньці подруги — майже 30.
— А тому що вона в мене за спиною найзухвалішим чином їх зводила! — вважає Лідія Іванівна. — Мені її Валентина, чесно кажучи, ніколи не подобалася. А Марія колись мріяла, щоб вони побралися. Але Валька тоді носом крутила: син було почав до неї залицятися, а вона його просто відшила.
Лідія та Марія дружили зі студентських часів, познайомилися ще на вступних іспитах.
Обидві приїжджі, їх на час іспитів поселили в одній кімнаті. Тоді ж не було жодних там ЗНО чи НМТ приїздили вчорашні школярі й складали іспити.
Обидві дівчини успішно вступили, потім навіть помінялися з тими, до кого їх розподілили, щоб і далі ділити одну кімнату. Так і товаришували багато років.
На весіллях одна в одної гуляли, ділили радощі й печалі. Першою заміж вийшла Лідія, у неї зʼявився син, якраз тоді і Марія одружувалася.
Невдовзі після появи сина в Ліди чоловік трагічно пішов з життя. Подруга допомагала їй, співчувала.
Вони з чоловіком тоді дуже Лідію Іванівну підтримали: брали її та сина на море, витягували на дачу, на свята разом запрошували. Стосунки в Лідії, звичайно, ще були, але заміж більше так і не вийшла.
А Марія років десять тому з чоловіком розлучилася: той зустрів іншу жінку. Тепер настала черга вже Лідії підтримувати подругу. Словом, нормальні були стосунки. Людські.
Марія, коли в неї з чоловіком донька зʼявилася, все жартувала, що у них є спеціальна невістка для подруги. І потім не раз казала, що син Лідії — найбажаніший кандидат у зяті.
Ліда спочатку цю гру приймала, жартома навіть складали посаг, хто і що потім молодятам дасть. Синові тоді було років десять, доньці Марії — сім. Але це були лише жарти.
Так часто буває: якщо матері дружать, вони мріють, щоб діти теж свої долі пов’язали.
Але чим далі, тим менше подобалася Лідії Іванівні донька подруги: зухвала, різка, навіть нахабна. І за словом у кишеню не лізе, навіть у розмові з дорослими, і поведінка… занадто вільна.
— Років сімнадцять їй було, я Марію питаю: чи не палить у неї часом донька, — згадує Лідія Іванівна. — А вона відповіла ствердно, мовляв, що тепер, вбивати її чи що за це? Зате дівчисько потім мені виказало, мовляв, тітко Лідо, а яке Ваше діло до моїх поганих звичок?
— Мама мені нічого не каже, від Вас чи що буду слухати, дуже треба! Займайтеся, он, синочком своїм!
Коли Марія розійшлася з чоловіком, доньку вона вже не змогла на «короткому повідку» втримати.
Сама ж і зізнавалася, що її Валентина пустилася в вільні берега.
І ще зізналася, по секрету, що син Лідії навколо Валентина ходив, намагався залицятися, але Валя з ним зустрічатися не стала, мовляв, ми з тобою на горщиках мало не поруч сиділи, який ти жених?
Лідія Іванівна потім із сина інформацію витягла. Горщики були ні до чого. Валентина відшила його різко, сказавши, що жити в злиднях і орендувати квартиру вона всю молодість свою не згодна.
Але досить довгий час Ліда вважала, що Марія — окремо, а її недолуга донька — окремо.
— А донька справді була недолуга, — хитає Лідія Іванівна головою. — Марія за голову хапалася просто: гуляла як останній раз. Марія сама ж і робила припущення, що донька заробляє певним способом. Ні, не на трасі, звісно, а своєю легкою поведінкою. Одне слово — жах.
Потім донька подруги начебто почала жити з чоловіком, одруженим, він їй винайняв квартиру. Син Лідії Іванівни тим часом працював, робив кар’єру, купив в іпотеку житло.
Двокімнатна, але велика, і район хороший, а останніми роками син ще й заробляє досить пристойно.
Півтора року тому Валентина повернулася до матері.
Її щедрого «спонсора» не влаштувала те, що Валентина дізналася, що чекає маля, дитини він не хотів, пропонував переривання, але, як розповіла Марія, два рази її донька вже перервала в пору буйної юності, цю вирішила залишити.
— Може, сподівалася, що він від дружини піде чи щедро її утримуватиме, — усміхається Лідія Іванівна. — Але ні, він її виставив за поріг із валізою та животом. Сказав, що, якщо батьківство доведуть, отримуватиме мінімальні аліменти.
А майно в нього все або на дружині, або на мамі. Я взагалі підозрюю, що Валентина не стала нічого доводити з однієї простої причини: вона й сама не знає, хто батько, та й годі.
У подруги Лідії Іванівни зʼявився онук. Нові турботи, бачитися вони стали рідше. Зате, як виявилося, Марія та Валентина регулярно бачилися з її сином.
Марія могла подзвонити молодому чоловікові, попросити допомоги: котел полагодити, підвезти кудись їх із Валею та дитиною. Лідії про це — ні слова.
— І син не казав, а що він скаже? Марія йому, мовляв, я маму твою просила, вона веліла тобі передзвонити. Не буде ж син перевіряти й перепитувати в мене, це якось безглуздо! — каже Лідія Іванівна. — А решта — справа техніки. Раз приїхав, а Марія з онуком гуляє, Валентина вдома сама й у спідній білизні, другий…
Місяць тому син ошелешив Лідію Іванівну новиною: він вирішив одружитися з Валею.
Її дитину він має намір усиновити, речі Варвари та малюка він уже перевіз до себе у квартиру. Тоді ж Ліда весь цей клубок розплутала.
— Ой, чи не про це ми з тобою, подруго, колись мріяли? — спробувала звести Марія справу на жарт. — Дружимо все життя, тепер станемо родичками.
— Я не мріяла, щоб твоя гуляща донька моєму синові дитину невідомо від кого на шию повісила, — різко відповіла Лідія. — І твою розпусницю невісткою я вважати не збираюся. Родичками будемо? Дзуськи. Так, я в курсі, як ти мого сина своїй доньці підсовувала. Зраділи, знайшли порядного хлопця, працьовитого і з квартирою? Знаєш, Маріє, ні родичками, ні подругами ми з тобою вже ніколи не будемо.
Із сином Лідія ледь спілкується, а колишню подругу закинула в чорний список.
Бо не роблять так: таємно, упродовж кількох місяців цілеспрямовано полювали на її сина, а з нею щебетала Марія про погоду, про природу, про те, що в її онука черговий зубчик виліз.
***
Дякуємо нашій читачці за цю гірку історію. Вона нагадує, що навіть у найдовшій дружбі інколи ховаються заздрість та корисливі розрахунки.
Стара приказка говорить: «Чоловіка шукає дружина, а сина — мати». Але що робити, коли мати не просто шукає синові пару, а підставляє його під чужі проблеми?
Це урок для всіх батьків дорослих дітей: довіряй, але перевіряй. А ви як вважаєте, чи варто було Лідії Іванівні втручатися в життя 32-річного сина? Чи, може, вона має сама нести відповідальність за те, що не виховала в ньому характер?
