— А що чоловік? – втомлено махає рукою Ольга, – Чоловік мовчить, спочатку готовий убити був цього Ігоря, а тепер просто мовчить. Як же, Настя завжди була його маленькою принцесою, а принцеси, як відомо, у 16 років ще не готові пізнавати що таке материнство.
У сім’ї Ольги зараз коїться неймовірне: єдина донька Настя півтора тижні тому зізналася мамі, що вона перебуває у цікавому стані. Хоча як зізналася, втратила свідомість, кілька разів наздогнала нудота.
— Я навіть не пам’ятаю, що готувала на той момент, – каже Оля, – донька на кухню зайшла, позеленіла вся і втекла в туалет, а потім і вранці бігала. Ну я ж не дурепа, похолоділа від здогадки, запитала, відповідь ствердна.
Ользі 43 роки, її чоловікові 46. Насті влітку виповнилося 16 років. У сім’ї є матеріальний достаток: живуть у трикімнатній квартирі, є ще дві квартири бабусь, вони зараз здаються. Будинок – повна чаша, у доньки якого тільки одягу немає. Оплачено репетиторів для майбутнього вступу до вишу, відкладено гроші на навчання (якщо що). На море – влітку і на зимові канікули (цього року, щоправда, не поїхали – не до того зараз).
— І ось – нате, – хитає головою Ольга, – зараз 8 тижнів, терміни підтискають.
— А хлопець що?
— А хлопцеві теж 16, в одному класі вчаться. З першого класу. Дружили завжди, а років півтора тому стала помічати, що Настя з ним просто нерозлучні стали. І він у нас цілими днями був, і вона в його родині – завжди бажаний гість. Запитувала, а як же.
— Мама, ми дружимо, не переживай, нічого «такого» немає і бути не може, ні, лекція про контрацепцію мені не потрібна, її в школі вже прочитали. І інтернет нам на допомогу, але поки це все не потрібно, розумієш?
— Я сам закохався перший раз у 14 років, – усміхався чоловік Ольги, – пубертат, гормони. Та що ти, я й подумати ні про що не смів, так, поруч пройти, за руку потримати. Моя принцеса ще зовсім маленька. І цей її Ігор ще юнак прищавий.
Прищавий, не прищавий, а через півтора року після початку особливо теплої дружби, зметикували, як не тільки за руки триматися, а ще чимось цікавим займатися. І де були всі знання з інтернету? Та що тепер питати, сталося вже.
— Я, коли все розкрилося, – каже Ольга, – навіть чоловікові не хотіла говорити. Думала, що тихо все розрулимо. Зараз же не як раніше, пігулку випив і все. Але що ти! Настя такий концерт закотила! З гикавкою, з істерикою.
— Я не позбудуся дитини від Ігоря! Я люблю його! І так, я дитину теж уже люблю, розумієш? Вийду заміж, я маю право, дитина зʼявиться вже коли мені виповниться 17 років, а Ігорю взагалі через місяць 17! За довідкою ми розпишемося, дитина буде!
Ольга пробувала достукатися до дочки: а виховувати на що? Кинути школу, закінчивши 10 класів тільки? Поставити хрест на інституті? Хлопчик у 17 років забезпечуватиме сім’ю? Як? Працювати піде? Ким? Ким влаштується недоучка? Скільки на тій роботі отримуватиме? Всю юність розтратиш на пелюшки? У подружок буде випускний, а твоя дитина перший крок зробить? Подружки в красивих сукнях почнуть заміж виходити, а ти дитину в школу поведеш? І що побачиш у житті, крім сковорідок і прання?
— Без толку, – похмуро каже вона, – насильно перервати не змусити, до розуму не достукатися. Чоловік у курсі вже, звісно. Напився вщент вперше з того моменту, як я його знаю. З Настею розмовляти не хоче.
— А інша сторона що? Ну хлопець цей і його батьки?
— А хлопець теж: ура, одружуємося! А його батьки… Мама там і ще сестра молодша, 3 роки їй. Тато кинув їх десь рік тому. Мамі там усього 36 років. Сама вискочила заміж мало не у 18 років. Вони там усіма руками «за». За малюка, за весілля. Щоправда, жити там ніде. Після розлучення матері всі живуть в однокімнатній квартирі, ще й із бабусею. Але що ти, розмов багато і все на тему: треба залишити, якщо вже так сталося.
— Ми ж є, – сказала мама Ігоря, коли все розкрилося і вона з сином прийшли до батьків Насті, – з житлом же щось можна вирішити. У нас ніде, зате у вас просторо. А з дитиною допоможемо, нехай навчаються обидва. Ігор теж мріяв до інституту вступити. Вивчимо, виходимо, виховаємо.
— Тобто, це тобі, Олю, доведеться додати до себе в квартиру ще двох дітей? Крім доньки, чужого сина та їхнього немовляти? А вони «допоможуть»? Смішно.
— Та справа навіть не в цьому, – махає рукою Ольга, – у нас 2 квартири є, жити б знайшли де. І не в грошах справа, прогодували б. Річ у принципі: навіщо дитина в такому віці? Думок немає ще в голові. Майбутнього немає, не вибудувано ще. І що їх чекає? Зараз кохання неземне, а через кілька років, коли побутом обидва наїдяться? Кохання мине, а дитина залишиться? Навіщо, якщо можна все вирішити зараз?
— Зустрічайтеся, – переконувала Ольга Настю, – я не проти, от тільки навіщо дитина? Ви ж не планували дитину? Ні? Випадково вийшло, буває. Хоча, що тепер про це. Але цю випадковість позапланову можна виправити, саме час виправляти її, донечко. Я не проти кохання, я проти того, щоб ти життя псувала. Кому-кому? Собі, Ігорю, нам, цій дитині, зрештою!
Зрештою Оля сказала доньці, що вони з чоловіком віддадуть їм одну з квартир: живіть разом, раз одне без одного не можете. Але за умови, що ти не позбудешся немовля. Цього зокрема і найближчі років 5 у перспективі.
— Поможемо, будемо годувати-поїти, тільки зроби як прошу!
Чоловік пограв жовнами, але погодився. Донька задумалася, а потенційна сваха зі своєю мамою телефоном оголосили, що не можна так із дітьми.
— А я більше ніж упевнена, – каже Оля, – через півроку спільного життя Настя забуде цього Ігоря, як страшний сон. Адже видно ж, що вони зовсім із різного тіста. Просто зараз у них кохання. З наслідками.
