Мої батьки розлучилися, коли мені не було року, і з того часу я не бачила ні батька, ні його матір (бабусю) протягом 17 років. 2009 року батька не стало, бабуся повідомила про це лише через рік. Я так розумію, щоби не претендувала на спадщину. За цей час вона почала жити з якимсь дідом.
Живуть у селі. Останні роки два бабусі наполягають, щоб ми приїхали її доглядати. У мене чоловік, двоє прекрасних доньок, старшій скоро буде 5 років, а молодшій пів року. Я не хочу везти дівчат у село, куди навіть швидка їде годину. Живемо ми із сім’єю на орендованій квартирі. Я нещодавно запропонувала бабусі продати будинок у селі, скласти наші гроші та їх з продажу будинку та купити будинок у місті.
Господарями пропонувала записати її та мого чоловіка. Так і вони під наглядом і дітей не потрібно ввозити з міста. Вона відмовилася. Ми з чоловіком почали купувати будинок, але в ньому потрібно робити внутрішнє оздоблення (на що не вистачило коштів) і вона вирішила так, що коли ми зробимо ремонт і переїдемо у свій будинок, то ми повинні їх з цим дідом забрати до себе. І їм потрібні дві кімнати, а діти можуть жити і в одній.
А коли їх не стане, я зможу продати той будинок. І тут я почала нервувати. Я їй відмовила прямо так і сказавши, що я не хочу щоб мій чоловік працював, щоб їх утримувати, що вона думає тільки про себе. Зараз трохи кішки шкребуть на душі, що я погано вчинила.
Але чому я маю підлаштовувати своє життя та дитинство своїх дітей заради людини, яка все моє життя навіть не згадувала про мене. За все життя ні листи, ні дзвіночка, ні подаруночка. Аліменти мама теж не отримувала. Вона згадала, коли залишилася сама на старості років. Зараз вона навіть не дзвонить. Я знову їй стала непотрібна. Чи я все-таки неправильно вчинила? Мене дуже бентежить наявність взагалі сторонньої людини.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…