Прочитала історію, де колишня дружина проти спілкування батька із сином. Не сказати, що ситуація однакова, але дуже мені близька і я виступаю, як дружина, яка забороняє спілкування з сином.
Чому ситуація не така? Справа в тому, що коли ми зустрічалися тільки з моїм чоловіком, у нього, як він потім мені розповів, були невизначені почуття: він уже хотів бути зі мною, але і свою колишню дружину забути не міг.
Але оскільки вона зрадила йому, він не міг вибачити і вони зі скандалом розійшлися. А як вип’є, то дзвонить їй.
Мені казав, що спілкування тільки через сина, але насправді щоразу дзвонив колишній дружині і з’ясовував з нею стосунки, а один раз так загуляв, що при мені написав їй, що йому погано без неї та сина.
З роками він визначився таки на мій бік. Я ніколи не забороняла спілкуватися з його сином, навіть навпаки завжди говорила, хай приїжджає до нас, вони з моєю рідною донькою однолітки та їм добре разом.
Але я помічала, як тільки приїжджає його син, так чоловік починає збиратися то до друзів, то в бар. Він привозить сина, сам іде гуляти, а я сиджу з двома дітьми.
Незабаром я повідомила йому, що чекаю дитину. У нас з’явився спільний син, і нашому малюку не виповнилося й місяця, то він знову привіз свого сина.
Я йому пояснюю, що не потрібно поки що, мені з двома дітьми важко, а третій приїжджає мені ще важче. Але він ображається, каже, що я проти його сина, і що я взагалі така погана жінка.
Його синові 8 років, а він досі ні одягнутися не може, ні взутися, навіть змити унітаз за собою не може, і вибачте за прямоту, навіть підтертися забуває і вимазує потім ліжко.
І тепер, як тільки я чую, що їде його син, я відразу засмучуюся, я просто не хочу не те щоб бачити його, я навіть чути не хочу про його сина. Чоловіку боюся це сказати, знову сварка, а у нас і без цього сварки постійно, ще й літо і я лякаюсь, що його син приїде до нас на канікули.
Розумію, що син його не винний, він зовсім дитина, забороняти я не забороняю з ним спілкуватися, але варто його синові приїхати до нас, мене трясе прямо. Гаразд, тиждень, я можу терпіти заради чоловіка, але його колишня дружина якось залишила сина аж на місяць.
Отака я погана жінка. Я писала сповідь про карму.
Можливо, це і є мій гріх, який мучить мене. Розлучитися з чоловіком не можу, мені так шкода свого піврічного малюка, він так радіє своєму батькові.
Як мені бути, я не знаю. Мені іноді здається, що скоро мої нерви не витримають і діти взагалі залишаться без матері.
