— Я перед нею винен, доньку проґавив, може, з онуком вдасться спілкуватися, тому питання вважаю вирішеним, – упевнено говорив Олексій. – У нас із тобою є ця квартира, а свою я віддаю Юлі. — Значить, і я свою квартиру віддаю Дімі, – зорієнтувалася одразу жінка. – Тепер ми в рівних умовах і якщо діти нас на поріг не пустять, підемо разом жити на теплотрасу

Cвітлана вважала, що їй дійсно по життю пощастило після зустрічі з Олексієм. Перший чоловік кинув її, щойно синові Дмитрику виповнилося сім років, і відтоді вона забороняла собі навіть думати про влаштування особистого життя. Усі сили віддавала вихованню сина і роботі, відмахуючись від порад подруг. Вони вже втомилися чекати змін і перестали втручатися, а Світлана у п’ятдесят два роки пішла під вінець, чим усіх чимало здивувала.

— Син наступного року отримає диплом університету і почне будувати кар’єру, тож я можу вже і про себе подумати, – розповідала вона подругам. – Олексій на два роки старший за мене, у нього теж є доросла дочка від першого шлюбу. Уже нікого не потрібно няньчити, тож можна просто пожити собі на втіху.

Подруги схвалювали таке рішення, і Світлана справді була рада подарунку долі, що випав у такому зрілому віці. Вони з Олексієм познайомилися випадково, якось швидко зійшлися і одразу вирішили розписатися і жити в неї.

— Раз твій син навчається в сусідньому місті і рідко приїжджає додому, місця в трикімнатній квартирі нам точно вистачить, – міркував Олексій. – У своїй квартирі я кілька років тому зробив ремонт і тепер її можна здавати квартирантам.

— У принципі, можна, додатковий дохід точно не завадить, – погоджувалася Світлана.

Дмитро вибір матері схвалив, з донькою Олексія Світлані не вдалося познайомитися, бо вона не часто спілкувалася з батьком через давні образи. Спільне проживання подружжя склалося добре, і в них навіть не було причин для суперечок чи з’ясування стосунків. Його квартиру здавали, на ці гроші могли дозволити собі купувати все необхідне і їздити на відпочинок. Діма справді залишився в іншому місті й тільки в гості до матері та її чоловіка приїжджав, і то не особливо часто. Усе складалося настільки добре, що Світлані здавалося сном, і вона боялася злякати своє щастя. Зазвичай доводилося за все боротися і битися, а тут все якось само собою вирішувалося і складалося ідеально, принаймні так було до одного дня.

— Мені сьогодні дзвонила колишня дружина з новиною, – розгублено розповідав Олексій за вечерею. – Скоро я стану дідусем, моя донька Юля чекає на хлопчика.

— Але це ж чудово, – щиро зраділа Світлана. – Мені здається, ця подія стане ідеальною можливістю для укладення миру. Ми обов’язково купимо подарунки, і від душі скажемо теплі слова, можна і грошима допомогти.

Олексій не здавався настільки ж натхненним, як і дружина. Кілька днів ходив мовчазним і задумливим, потім сам підняв важливу тему.

— Я подумав і вирішив свою квартиру подарувати Юлі, – сказав він, відводячи погляд.

— Якщо ти говориш про заповіт, то це й так зрозуміло, – відповідала Світлана. – У тебе єдина дочка, звісно, потім усе їй дістанеться. Я сподіваюся тільки, що це станеться дуже не скоро.

— Ти не зрозуміла, я зараз хочу переписати на Юлю квартиру, – продовжував Олексій. – Вона заміж виходить, молодим жити десь треба, а я можу допомогти в цьому питанні.

— А ти впевнений? – поки що не розуміла схему Світлана. – У вас із донькою натягнуті стосунки, а ти добровільно зараз віддаси їй права на нерухомість, а сам залишишся без нічого на старості років.

— Ну, у нас же є ця квартира, просто не будемо отримувати дохід від квартирантів і все, – спокійно міркував Олексій. – Це ж не страшно, ми обидва працюємо і цілком зможемо зібрати гроші на відпустку зі своїх зарплат.

— Може, має сенс просто допомогти доньці грошима або ще щось придумати, але не переписувати квартиру? – сумнівалася Світлана. – У разі якоїсь біди вона тебе потім навіть на поріг може не пустити.

— І добре, я й так перед нею дуже винен, – переживав Олексій. – Ми з колишньою розійшлися, коли Юлька маленька була. Потім вони в інше місто поїхали, а коли повернулися, вона вже майже доросла була. Я тоді намагався з донькою спілкування налагодити, але вже не вийшло.

— Якщо на те пішло, твоя колишня дружина теж може прийняти в себе доньку і зятя, – пропонувала варіанти Світлана. – До того ж, якби молоді жили в неї, вона б допомагала їм з немовлям. Не поспішай зараз передавати права на квартиру.

— Я все вирішив, – уперто відповідав Олексій. – Дві квартири нам ні до чого, дах над головою є, і взагалі, я вже навіть забув, що це твоя квартира.

Тільки Світлана про це не забула і завзяття чоловіка не особливо поділяла. Зараз у них усе було добре і мирно, але ніхто не знав, що могло трапитися в майбутньому. До того ж у неї був син Діма, а прописка Олексія в цій квартирі абсолютно не входила в плани жінки. Тільки чоловіка переконати не вдавалося, оскільки він був налаштований на своє рішення і жодних доводів не приймав.

— Ну якщо ти справді хочеш допомогти єдиній доньці, можна зараз пустити її з чоловіком у твою квартиру замість квартирантів, але офіційно не передавати право власності, – пропонувала такий варіант Світлана.

— Ти не розумієш, Юля горда, вона не погодиться жити у квартирі на пташиних правах, – відбивався Олексій. – Я багато разів намагався з нею порозумітися і відновити спілкування, тільки донька категорично відмовлялася.

— Дуже зручна позиція, – не стрималася Світлана. – Виходить, твоя горда донька готова відмовлятися від спілкування, але квартиру прийме й одразу речі свої туди перевезе?

— Я перед нею винен, доньку проґавив, може, з онуком вдасться спілкуватися, тому питання вважаю вирішеним, – упевнено говорив Олексій. – У нас із тобою є ця квартира, а свою я віддаю Юлі.

— Значить, і я свою квартиру віддаю Дімі, – зорієнтувалася одразу жінка. – Тепер ми в рівних умовах і якщо діти нас на поріг не пустять, підемо разом жити на теплотрасу.

Олексій чомусь не був готовий до такого розвитку діалогу, оскільки справді квартиру дружини вже вважав спільною.

— Якщо ти так рішуче налаштований і не збираєшся змінювати свою думку, давай шукати компроміс, – пропонувала чоловікові Світлана.

— Це як? – не розумів він.

— Можна твою трикімнатну квартиру розміняти на дві однокімнатних, віддай одну квартиру доньці і залиш другу собі, – пропонувала Світлана.

— У мене таке відчуття, ніби ти не впевнена в наших стосунках і готуєш для мене запасний аеродром у разі розставання, – здогадався Олексій.

— Не говори дурниць, але давай реально дивитися на речі, – просила вона. – Усе в житті може трапитися, і якщо хтось піде раніше, другому потрібно буде десь жити.

Олексію такі розмови здавалися передчасними і дурними, тому він від дружини відмахувався і навіть розмовляти на цю тему не хотів. Тиждень ходив задумливий і мовчазний, а потім сам болючу тему підняв.

— Напевно, ти маєш рацію, у тебе ж ще син є, і він теж може повернутися сюди сам або з нареченою, – говорив Олексій. – За такого розкладу нам із тобою й однокімнатної вистачить, а якщо все зараз доньці віддам, нову квартиру купити вже не зможу.

Світлана була рада розважливості чоловіка і готовності вирішувати все в діалозі. Олексій намагався обговорити цю тему з донькою, тільки вона відмовлялася приймати подарунок. Юля з чоловіком оселилися з її матір’ю і найближчим часом нічого змінювати не хотіли. Олексій переживав, на Юлю заповіт зробити збирався, але не втрачав надію на можливе укладення миру з нею.

До онука його не запросили, але фото з виписки донька потім надіслала. Це, звісно, було не те, на що чекало подружжя, але вони все одно відправили подарунки і гроші, попередньо обговоривши це з колишньою дружиною Олексія. Потихеньку лід починав танути, і тепер важливо було нічого не зіпсувати.

Квартирне питання поки завмерло, але Світлана не розслаблялася, тепер вона вже боялася імпульсивності чоловіка і збиралася жорстко контролювати це питання.