Я почав зустрічатися з дівчиною, яка молодша за мене на 12 років — їй 19 років, відчуваю, що ось-ось закохаюсь у неї, найголовніше – симпатія взаємна і її не бентежить, що я набагато старший, чи відсутність батька в її житті, чи інша дитяча травма сформували її поганий характер, мати прощає їй поведінку, оскільки вона — єдина дочка, причому пізня дитина, розумію – вік, заперечення правил і норм моралі, я сам у цьому віці був таким і зустрічався з такими ж дівчатами

Я почав зустрічатися з дівчиною, яка молодша за мене на 12 років — їй 19. Мила, чарівна, з обличчям ангела. Відчуваю, що ось-ось закохаюсь у неї. І найголовніше – симпатія взаємна і її не бентежить, що я набагато старший.

Але в неї зараз той період, коли на першому місці друзі, гулянки. І чи відсутність батька в її житті, чи інша дитяча травма сформували її поганий характер.

Мати прощає їй поведінку, оскільки вона — єдина дочка, причому пізня дитина. Вона нікого не слухає (крім друзів), для неї немає авторитетів – «я живу, як хочу». І мене це трохи напружує.

Я розумію – вік, заперечення правил і норм моралі, я сам у цьому віці був таким і зустрічався з такими ж дівчатами. Але тоді це мені подобалося. А зараз мене така поведінка трохи шокує.

А найголовніше — я просто боюсь за неї, боюсь, що вона наробить дурниць. До того ж вона — дівчина ефектна і поряд із нею завжди в’ються хлопці. І я злегка ревную її.

Я чудово розумію, що тиснути своїм досвідом, авторитетом, віком — робити лише гірше для неї самої. Вона швидше робитиме на зло, ніж прийме до уваги мої поради.

Але й втрачати її не хочу. Мені з нею зручно. Поруч зі мною вона забуває весь свій бунтарський характер (якщо, звичайно, не торкаємося теми її поведінки), стає милою та ніжною.

Збираюся невидимою рукою підштовхувати її на істинний шлях. Цей процес довгий, але й терпіння в мене достатньо.