Мій чоловік зараз мотається по заробітках, на квартиру нам заробляє. Зібралися кілька хлопців, бригаду створили, вони будівельники, та й оздоблювальні роботи виконують.
Мені, звісно, страшнувато було самій залишатися, синові було тільки 5 місяців, але ми в шлюбі вже 3-й рік і весь цей час винаймаємо квартиру і збираємо гроші. Уже й переїжджали двічі, набридло по чужих кутках мотатися, хочемо своє.
А іпотеку нам ніхто не дасть: я в декреті, чоловік, якщо влаштується на постійну роботу, то зарплата буде маленькою і банк однаково відмовить. Останнє житло ми знайшли через якусь свекрушину знайому.
— А їдь на літо до мами, – запропонував мені чоловік ще наприкінці травня, – все ж не одна будеш, та й батьки з дитиною допоможуть.
Ми живемо в обласному центрі, свекруха теж тут, а я сама родом із села. Тато в мене працює, а мама хоч і вважається домогосподаркою, але роботи в неї не менше: на ній город, господарство і будинок. У мене є молодша сестра, їй 12 років. У чоловіка теж є молодший брат. І йому теж 12.
Свекруха, як дізналася, що я їхати зібралася, так галас зчинила.
— Ну так відмовляйтеся на цей час від квартири, – каже, – речі до нас, а сама все одно будеш у селі.
Нам із чоловіком такий варіант не підходив. Речей багато, меблі. Їх уже й так розбирали-збирали, та й восени я маю намір повернутися, чоловік теж, що потім? Знову шукати житло? Але мама чоловіка не заспокоїлася, вона знайшла новий привід нас діставати.
— Ось поїде вона з дитиною, там і мама, і сестра, на них сина залишить, а сама гуляти буде, – почала “співати” свекруха моєму чоловікові.
Добре хоч, що в мені чоловік не сумнівався.
— Забирай у село мого Олексійка, – свекруха не здавалася в спробах ускладнити мені життя, – я на роботі, молодший син усе літо в місті промається один, а там він нікого не обтяжить.
— От як Ви собі це уявляєте, – запитую, – я приїду сама з дитиною і ще батькам одну турботу привезу? Тим паче, що за Вашим сином око, та око.
Я знаю, про що говорю. Минулого літа ми з чоловіком на місяць забрали до моїх його молодшого брата. Усьому селу спокою не було: то велосипед викраде, то сарай мало не спалив, димів на сіннику.
Я поїхала тільки з сином, а свекруха затамувала злість. Вона дзвонила рано вранці, перевіряючи, чи вдома я ночувала. Могла зателефонувати ввечері, якщо я не відповідала, то мама чоловіка починала надзвонювати моїм батькам, вимагаючи мене до телефону. А потім телефонувала своєму синові з дикою розповіддю про мої “гульки”.
— Припиніть мене перевіряти, – сказала я свекрусі в черговій телефонній розмові, – я тільки другий тиждень тут, а Ви вже всім нерви витріпали. Я ввечері купала дитину і не змогла відповісти на дзвінок, до чого було залишати 24 пропущених мені і моїй мамі?
Свекруха не витерпіла і вщухла. Але, як виявилося, найбільша підлість від неї чекала нас попереду. Тиждень тому мій чоловік повернувся з підробітку, приїхав відразу на машині за нами. Ми зібралися, батьки надавали гостинців сільських, ми попрощалися і поїхали.
— Не можу зрозуміти, – каже чоловік, – ключ до замка не підходить.
Стоїмо на сходовому майданчику з сумками, дитина на руках у мене розплакалася, їсти захотіла, а у квартиру потрапити не можемо. Телефонуємо господині: що за справи?
— Мама ваша, – відповідає господиня, – два місяці тому мене знайшла і сказала, що молоді розлучилися, дружина все кинула і поїхала, що квартира більше не потрібна. І меблі вона з робітниками вивезла, і речі. А я замки поміняла, завтра нові квартиранти заїжджають.
Виявилося, що свекруха примудрилася і гроші, сплачені нами за літо, витребувати собі.
— Лідія Опанасівна, – запитую, – а що ж Ви не подзвонили мені чи чоловікові? Ну не свекруха ж моя у Вас квартиру знімала?
Жінка відповіла, що свекруха так ридала, так була засмучена розлученням сина, що вона й не подумала перевіряти інформацію, та й узагалі, розбирайтеся самі.
Господиня жила недалеко, прийшла, впустила нас у квартиру, щоб я сина ревучого погодувала. А потім ми поїхали до свекрухи. Скандал із мамою чоловіка був неабиякий:
— Я вам гроші заощадила, – кричала нам із чоловіком свекруха, трясучи перед носом 25-ма тисячами гривень. Я відразу говорила, що треба здати квартиру і не витрачати гроші даремно. Нічого, нову знайдете, а поки так і бути, поживіть у мене.
А я думаю, що вона помститися хотіла, за те, що Олексія її в село брати відмовилися. Чоловік ночувати в мами не захотів, він і гроші брати відмовлявся, але тут уже я обурилася: зайві чи що?
Ми три дні з немовлям і чоловіком жили в моєї подруги, потім зняли іншу квартиру. Перевезли свої багатостраждальні речі. Чоловік із матір’ю спілкуватися більше не хоче. І так спокійно стало без закидонів мами чоловіка, без її щоденних дзвінків і постійних маразмів!
— Купимо свою квартиру, – каже чоловік, – адреси матері не залишу. І ти не здумай їй адресу цієї квартири давати, а то знову напакостить.
Може так і не можна чинити з рідною матір’ю, але провчити свекруху треба. Щоб не розпоряджалася нашим життям.
