Я сказав своякам, що зарплати в мене ще немає і в місто я не поїду, бо тільки приїхав і своїх справ повно, увечері дзвонять дружині, кажуть, щоб розлучалася, що їм не потрібен такий зять, може в чомусь і праві, але скільки разів я допомагав, а у відповідь тиша повна, а потім ще, ще й ще, я зрозумів, що це нескінченно триватиме

Коли перестав допомагати батькам дружини, одразу став поганим для всіх. Мені 29 років, дружина молода ще вчиться. Я працюю, скільки можу, заробляю. Але батьки дружини це просто «погані люди». Це я так особисто вважаю.

Коли ми одружилися, у мене були добрі стосунки з батьками. Купили загальну машину для справи, тесть узяв кредит, а потім половину вартості віддав за 3 місяці. Ремонти, робота, все було нормально. Згодом уже почалося.

Тесть не працює, теща теж сидить вдома. Обидва сидять на шиї у бабусі дружини, тобто у матері тещі, благо пенсія дозволяє. Я на вахті перебуваю, вони на мене чекають із грошима. До того дійшло, що тесть розетку не може змінити, я маю у бабусі в квартирі це зробити.

Я розумію і завжди все роблю. Але чекати на мене два місяці! Мені смішно. Чомусь чекають на допомогу завжди, хоча в мене і дружина, і своя мати є, вона в мене одна живе, їй теж завжди допомагаю, коли вдома перебуваю. Три дні тому я приїхав додому. У перший же день, пішли прохання – “дай цигарок”, “дай 500 гривень”, “завтра потрібно буде їхати у справах в інше місто, звози мене на своїй машині”.

Я якось у шоці. Зло мене взяло. Сказав, що зарплати в мене ще немає, сигарет немає, і в місто я не поїду, бо тільки приїхав і своїх справ повно. Увечері дзвонять дружині, кажуть, щоб розлучалася, що їм не потрібен такий зять. Може в чомусь і праві, але скільки разів я допомагав, а у відповідь тиша повна. А потім ще, ще й ще. Я зрозумів, що це нескінченно триватиме.