— От щастить же комусь зі свекрухами! Моя б мені зроду нічого не подарувала. Тільки й дивиться, що б у мене потягнути. Нещодавно сиділа й бідкалася, що в мене велика колекція туалетної води, а в неї грошей на парфуми немає. Довелося віддати один флакон, — зітхнула Ярина, дивлячись на подругу. — І вибрала ж, між іншим, мій найулюбленіший.
Олеся тільки посміхнулася.
Вона дивилася на пінку своєї кави, малюнок на якій уже почав розпливатися, а зробити перший ковток кави все ніяк не наважувалася. Як можна псувати таку красу?
Зустрівшись із подругою в кав’ярні, вона хотіла обговорити майбутнє весілля, а тепер розуміла, що хвилювалася дарма. Все ж таки вже все готово.
Не варто було накручувати себе зайвий раз.
Весілля буває раз у житті, але якщо так переживати, то точно все піде шкереберть.
— Так… Марія Миколаївна — чудова жінка. Вона так про мене дбає. Артем каже, що вона йому стільки подарунків ніколи не робила. Можливо, вона мріяла про доньку? Знаєш, є одна дивна річ… вона сказала, що після весілля я повинна буду звертатися до неї не на ім’я та по батькові, а «мамо».
— Ха! Чому б і ні? Поводиться ж вона як мама, — засміялася Ярина. — Я б свою хоч святістю величала, якби вона поводилася хоч трішки як твоя.
— Ну ні. Я так не можу. У мене є мама. Чому я маю називати так свекруху? У мене язик не повернеться. Це… неправильно, чи що? Не знаю, як пояснити, але мені це не до душі.
— Не можеш, то не називай. Думаєш, образиться? Так це її клопіт. Зрештою, це твоя справа, як до неї звертатися.
Олеся кивнула. Вона зробила перший ковток кави, відчувши на язиці присмак карамелі, і замружилася від задоволення.
— Як смачно.
— Каву тут готують відмінну, але… останній ковток завжди віддає гіркотою. Може, твоя свекруха така сама? Зараз вона хороша, а після весілля як зміниться… — Ярина лякаюче сплеснула в долоні, від чого Олеся здригнулася.
— Скажеш теж! Навіщо ти мене наперед лякаєш? Не хотілося б мені сваритися з нею. Артем любить свою маму. Я не хотіла б ставати між ними. Якщо стосунки між невісткою та свекрухою напружені, то чоловікові завжди непросто. Доводиться робити вибір, так чи інакше він займає лише одну сторону.
— Звісно! А якщо на двох стільцях всидіти намагається, то треба трохи підганяти. Мій Олексій одразу поставив себе так, що свекруха слова проти мене не каже. Щоправда, шепочеться за спиною, але це вже інша історія.
Синові вона нічого поганого про мене не говорить — це головне. Та й зі мною не свариться. Щоправда, постійно ниє, що їй чогось бракує. А хто винен? Питається, навіщо треба було раніше часу тікати на пенсію? Могла б ще працювати й працювати, бігає ж як кізочка.
Олеся кивнула.
Вона згадала, що свекруха подруги надто пізно наважилася на первістка, та й сам Олексій був старший за дружину на десять років.
— Може, ще різниця у віці так впливає? У мене свекруха ненабагато старша за мою маму. Сподіваюся, після весілля нічого не зміниться.
На весіллі свекруха теж зуміла виділитися: подарувала молодятам дорогу пральну машину із сушкою, а своїй невістці — золотий ланцюжок із кулоном.
Батьки Лесі почувалися ніяково, коли всі гості почали перешіптуватися, що мати нареченого зробила набагато щедріший подарунок, ніж вони.
Ніхто не знав, що саме батьки нареченої організовували свято й більшу частину коштів вклали самі, а вони й не хотіли цим вихвалятися, адже головне, щоб донька була щаслива.
Дивлячись на її сяючу усмішку, вони розуміли, що все робили правильно.
Можливо, Марія Миколаївна й потребувала схвалення людей, а от батьки Лесі про те не думали.
Скільки доброго не зроби — люди будуть судити лише про те, що бачать, а показні добрі вчинки виглядали не більше ніж фальшиво.
— Артеме, з цього дня ти повинен оберігати мій скарб, — сказав батько Олесі зятю. — Якщо донька проллє сльози з твоєї вини, матимеш справу зі мною.
— Такого ніколи не станеться. Обіцяю вам.
Минуло два з половиною тижні.
У весільну подорож молоді не поїхали, бо хотіли побути удвох у тиші та спокої. Та й не на часі це зараз.
Вирішили, що відкладуть медовий місяць на потім. Їм і вдвох у квартирі було добре.
Марія Миколаївна частенько заглядала в гості, от тільки усмішка з її вуст сповзла, перетворилася більше на злий оскал. Олеся почувалася винною.
Вона думала, що свекруха засмутилася через те, що невістка не називає її мамою, але переступити через себе все-таки не могла.
— Я ось зараз підробляю в крамниці біля дому. Часу зовсім немає, втомлюватися стала. Все-таки роки вже не ті, — бідкалася Марія Миколаївна, — та й заощаджень майже не лишилося.
Олеся мимоволі проводила паралель зі свекрухою Ярини, яка так само скаржилася, що їй бракує фінансів.
Невже Марія Миколаївна стане такою ж?
Одного вечора жінка запропонувала чоловікові дізнатися, як у мами справи з грошима, можливо, варто було б чимось допомогти. Нехай вони поки що самі заробляли не так багато, але все-таки підтримати могли.
Артем пообіцяв поговорити з матір’ю, але в результаті сказав, що тій нічого не потрібно.
Образи почалися в той самий момент, коли Олеся сказала, що свій день народження відзначатиме в батьківському домі. Свекруха навідріз відмовилася їхати до них, сказала, що розраховувала відсвяткувати цю подію утрьох.
— І взагалі, я просила тебе звертатися до мене «мамо», а ти все вперлася і на ім’я та по батькові мене кличеш. Невже я тобі недостатньо дала, щоб заслужити, якщо не любов, то хоча б повагу? З мене вже всі на роботі сміються!
Від слів свекрухи Олесі стало не по собі.
Вона почала почуватися зобов’язаною, але змінюватися і йти наперекір своїм внутрішнім відчуттям не хотіла.
— Ти не переймайся. І не думай навіть, що ти комусь щось винна. Все-таки мама час від часу вміє таке сказати, що потім довго до тями приходиш. Я поговорю з нею і спробую владнати конфлікт, — заспокоював Артем.
Владнати нічого не вийшло.
Коли Артем говорив із матір’ю телефоном, та кричала настільки гучно, що навіть Олеся чула кожне її слово.
— Я стільки дала твоїй дружині, а їй батьки дорожчі? Так і знай, що вони почнуть лізти у ваші стосунки й налаштовувати її проти тебе. Жінка повинна відмовлятися від своєї сім’ї, бо входить у сім’ю чоловіка.
Ці стосунки від початку були приречені, враховуючи прив’язаність твоєї Олесі до батьків. Ти чоловік чи ні, щоб сказати своє слово? Вона всі свята повинна відзначати з тобою і зі мною! Так споконвіку було.
— Щось я не помітив, щоб ти близько спілкувалася з батьками тата.
— Це інша історія. Ти стрілки на мене не переводь! А задумайся, яким буде твій шлюб, коли теща з тестем на шию сядуть. Усі знайомі кажуть, що ці «бідні родичі» ще себе проявлять. Тільки потім пізно буде думати! Треба зараз щось змінювати.
Олесі прикро було чути такі слова.
Вона щиро розраховувала, що свекруха потоваришує з її батьками, от тільки Марія Миколаївна від самого початку поставила себе королевою.
Вона гордо задирала голову, поводилася, як справжнісінька імператриця. Саме тоді мама Олесі сказала, що не зможе вдавати, ніби не помічає цього.
Вона не вміла прикидатися і пускати пил в очі, тому перестала навіть намагатися зблизитися з матір’ю зятя.
Артем закінчив розмову з матір’ю і поспішив заспокоїти дружину.
— Пам’ятаєш обіцянку, яку я дав твоєму батькові? Сумувати й плакати з моєї вини ти не будеш, а через мою маму й поготів. Якщо їй щось не подобається — це її проблеми. Я не дозволю їй тиснути на тебе і погано висловлюватися про тебе чи твоїх батьків. Домовилися?
Олеся тільки кивнула у відповідь.
Хоч як там було, а неприємний осад залишився.
Молода жінка все думала над почутим. Вона почала розуміти, як сильно помилялася.
Ймовірно, свекруха своїми подарунками намагалася зачарувати Олесю, змусити її відмовитися від батьків, прийняти під своє крило, а потім вити з неї мотузки. Але нічого не вийде.
Через кілька днів Марія Миколаївна з’явилася у квартирі молодих і зажадала розмови із сином наодинці. Олеся не чула, про що вони розмовляли за зачиненими дверима, але відчувала напругу.
Час від часу свекруха підвищувала голос, а потім покинула квартиру, голосно грюкнувши дверима. Артем увійшов до кімнати, де сиділа дружина, з опущеною головою.
— Щось трапилося? На тобі лиця зовсім немає! Чому ви з мамою посварилися?
— Я з нею не сварився. Це вона почала скандалити. Я намагався говорити спокійно, але її моя позиція не влаштувала. Вважає, що твої батьки встигли вже й мене налаштувати проти неї. Загалом, це її висновки та проблеми. Нехай думає, що хоче, але є дещо…
Мама сказала, щоб ти їй усі подарунки повернула, їй кредити платити нічим. Виявляється, вона так сильно хотіла вислужитися перед нами й гостями на весіллі, що залізла в борги, а тепер зарплати не вистачає. Каже, що вже допустила прострочення за якимось платежем.
— Навіщо треба було лізти в кредити? — Олеся ахнула.
Свекруха частенько говорила про заощадження. Олеся й припустити не могла, що та стала б залазити в кредити, аби тільки пустити пил в очі й звеличитися в очах оточуючих.
Неприємний холод з’явився всередині.
Навіть якщо всі подарунки вони з чоловіком повернуть, то з них лише прикраси можна здати в ломбард. Все інше не продаси й не виручиш грошей достатньо, щоб погасити борги.
Голова розколювалася від думок. Олеся поспішила розповісти батькам про те, що сталося.
Лізти в борги, щоб повернути вкладення свекрухи, не хотілося, як і користуватися її подарунками.
— Видно було одразу, наскільки їй важлива думка людей. Вважала нас бідними родичами, а себе королевою… — тяжко зітхнула мати Олесі. — Нічого. Не хвилюйся. Ми з батьком якраз отримали хорошу премію на роботі, тому давай просто повернемо їй гроші за подарунки.
Золото віддай, звичайно, якщо воно було подароване з недобрими намірами, носити таке не треба, а от техніку… будеш вважати, що це подарунок від нас.
Артем був вдячний тещі за те, що пішла назустріч.
Він почувався жахливо, соромився, наче це він вимагав гроші за свої подарунки. Чоловік пообіцяв, що обов’язково віддасть кошти батькам дружини, але ті відмовилися, адже це буде подарунком.
Їхня допомога й дарунки були щирими, і вони нічого не чекали натомість. Ніхто не вказував Артему, як до них звертатися, та й загалом не тиснули на нього. Головне, щоб донька була щаслива з цим чоловіком.
Зібравши прикраси й гроші, які їм подарували, Артем привіз усе матері.
Марія Миколаївна навіть не очікувала такого повороту. Жінка спочатку заплакала, намагаючись натиснути на жалість, сказала, що невістка невдячна, не зуміла оцінити доброту, з якою до неї поставилася свекруха.
А коли Артем заступився за дружину та її батьків, розлютилася й почала лаятися тепер уже на сина.
Сваритися з матір’ю не хотілося, але слухати, як вона ображає людей, які допомогли й підтримали, не сказавши на її адресу жодного поганого слова, чоловік не збирався.
— Іди до них! Правильно! Навіщо мати потрібна? Давай… іди!
— Мамо, ну навіщо ти так? Я ж не відмовляюся від тебе. І впевнений, що навіть батьки Олесі приймуть тебе, якщо перестанеш прикидатися й намагатися звеличитися. Просто спробуй потоваришувати з ними. Вони ж тобі нічого поганого не зробили!
— Потоваришувати? Ти це серйозно? Сам товаришуй, з ким хочеш! А мене дай спокій! Я ніколи не стану на один щабель із бідними родичами.
Артем не став слухати матір далі й пішов.
Він розумів, що Марія Миколаївна затаїть глибоко всередині образу, але ніяк не міг вплинути на неї. Дзвінки чоловіка до матері стали надто рідкісними.
Щоразу, коли він телефонував, щоб дізнатися, як вона почувається і чи не потребує чогось, жінка виливала на сина цебер словесних образ, і врешті-решт він просто перестав дзвонити першим, дізнаючись, як справи в його матері через сусідів або рідних.
Артем не розумів, до чого були всі ці королівські замашки, але його мати мала рацію, коли одного разу сказала, що вірити слід не словам, а вчинкам.
Батьки дружини чудово ставилися до нього, не лізли в їхні стосунки, на відміну від матері, яка мріяла стати божеством, главою сім’ї, а в підсумку… ледве залишилася навіть просто матір’ю для свого єдиного сина.
Отак часом буває: за дорогими подарунками ховається бажання купити любов і владу, а справжня турбота — вона тиха, проста і безцінна.
Життя саме розставляє все по місцях, показуючи, хто є хто і чого варті наші амбіції.
А як ви вважаєте, чи варто намагатися догодити родичам, які з самого початку налаштовані вороже, чи краще одразу будувати власні непорушні кордони?
