Чоловік днями знову до мене підступив із запитанням: “Мама хоче до нас приїхати, за внучкою скучила, на тиждень всього, ну чого ти впираєшся?”
Я повторила відмову. Його мати до нас у гості не приїде. Адже я негостинна. І крапка. Мені вистачило одного разу за 6 років шлюбу, коли я приймала в гостях у себе свекруху та її сестру. Було це три роки тому. З того часу відповідь одна: більше ніколи.
— Можеш брати дочку, – відповідаю я чоловікові, – їхати до мами. Можеш навіть знімати для неї готель, слова не скажу.
Чому свекруха категорично проти того, щоб пожити тиждень не у нас, брати онуку і бачитися з нею ще десь? Чому так наполегливо рветься приїхати саме до квартири невістки? Відповідь проста: у готелі перед нею ніхто не стрибатиме. Та й нецікаво їй, коли чужі стрибають, їй невістку хочеться прогнути під себе.
Чоловік у мене із Херсонської області. У Києві навчався, тоді й познайомились. До весілля нашого він квартиру винаймав ще з двома приятелями, коли ми розписалися, то переїхали на мою територію.
Мої батьки ще багато років тому купили невелику двокімнатну в одному із спальних районів. Житло записане на моє ім’я, дарча є, тож я – повновладна господиня. Некрасиво так до чоловіка? Можливо.
Але його мама цілком могла собі дозволити допомогти синові з житлом, але не стала, причина банальна: всієї суми немає, а якщо з кредитом, то жадібна невістка потім поділить житло, значить, живи, сину, на чужій хаті. Ось донька – інша справа, дочка з чоловіком навіть розлучилася фіктивно, щоб мати їй на перший внесок по кредиту грошей дала.
Сестра чоловіка живе у Харкові (важко там зараз), у декреті сидить, чоловік (за документами – колишній) платить ще й кредит. Мені теж варіант із розлученням пропонувався через рік після весілля, я якраз тільки зʼявилась дитина, але я сказала:
— Якщо розлучимося, то розлучимося. Збереш речі і підеш у нове вільне життя, за мінусом аліментів, звісно.
Так що варіант із квартирою для синочка не пройшов. У мами чоловіка в гостях я не була жодного разу. Ну якось після спроб махінацій із квартирою, не тягнуло мене до свекрухи у гості. А ось вона 3 роки тому приїхати вирішилась.
— На внучку хоч наживо подивитися, бо ніяк не зрозумію, на кого дівчинка схожа.
Я погодилася, скріпивши серце. Про те, що свекруха взяла із собою сестру, я не знала. Думаю, що хотіли експертизу на схожість провести за повною програмою, тож з’явилася мамо з групою підтримки. Але з дочкою, тут без варіантів: батько вилитий. Дві майже однакові жінки, мама та тітка чоловіка змушені були це визнати.
Я гостям кімнату поступилася, речі вони поклали, на внучку надивилися, домашні гостинці подарували і я запросила всіх за стіл, чоловік дістав додатковий посуд для тітки (він теж про її візит не знав). А ось за столом розпочалося цікаве.
— А що, пиріжки не пекла? – запитала мама чоловіка, обвівши стіл поглядом.
— А ми голодні залишимося? – уточнила я.
На столі курка з духовки, котлети, два салати, картопля, нарізка з ковбаси та сиру, плюс свекруха наполягла на тому, щоб мʼясо запечене, нею привезене, теж порізали, фрукти ще й торт. Ось пиріжки тут навіщо?
— Та ні, я просто так …
Поїли, потім свекруха й каже:
— Ось мій син знає, що мама любить. Невже не сказав?
Я починаю пригадувати, що чоловік казав, що у них у родині перша страва на столі – це субпродукти: оладки з печінки, тортики з неї ж, пиріжки та інше. Але я це вдома не готувала ніколи і не готуватиму. Я не витримую ці запахи.
Ось що найлогічніше? Те, що любиш – їж дома, на здоров’я. А в гостях їж те, що запропонують. Тим більше, що я бачила чудово: їли гості всі, з апетитом їли. Гаразд, то вже вечір був. Наступного дня була субота. Чоловік узяв доньку та поїхав вигулювати маму з тіткою.
Я спустилася в магазин, взяла тіста дріжджового листкового, швиденько розморозила, наготувала конвертів з шинкою та сиром, з м’ясним фаршем, з капустою, з рисом та яйцем. Зізнаюся, я навіть пишалася собою: свекруха хотіла пиріжки – пиріжки подані.
— А з печінкою немає? – Розчаровано простягла мама чоловіка, спробувавши пиріжки про які я сказала “з м’ясом”, – Не робила?
Я терпляче пояснила, що не люблю, не переношу навіть вигляду та запаху цих видів м’ясних продуктів, фізично не переношу. Що чоловік не вимагає і із задоволенням їсть те, що я готую.
— А супчик курячий з м’ясом чи все ж таки з “потрошками”? – це свекруха наступного дня обідати села.
Я роздратована, зібралася увечорі до мами поїхала. Повернулася лише на той час, коли родички чоловіка відбували далі – до улюбленої донечки до Харькова. Прощалася я зі свекрухою стримано. Чоловіка потім висловила: не робиться так, не поводяться так у гостях, ну все розумію, але це хамство стосовно невістки, яка тебе приймає. Ха! Я хамства ще не бачила.
Наступного дня у чоловіка зі свекрухою та сестрою сеанс відеозв’язку був:
— Ой, донька приймає нас чудово! І оладки печінкові, і пиріжків з субпродуктами напекла, знає, що мама любить. А в тебе дружина не надто гостинна.
Я тарілкою в стіну запустила та чоловіка попередила: ноги його мами та інших родичів у мене не буде. Інакше він може котитися на всі 4 сторони і жерти мамині пиріжки хоч із собачим лайном.
Свекруха чекала 3 роки, тепер знову проситься. Але я все пам’ятаю, чоловік образився, ясна річ, але мені начхати. Я негостинна.
