Мені 43, дружині 42, разом ми 13 років, у шлюбі 11. Дитині 10 років. У мене другий шлюб, у дружини – перший (у мене попередній шлюб був по дурості, ранній, на емоціях).
У нас були дуже сильні почуття, вперше в житті в обох, ми буквально відчували і передбачали одне одного, як кажуть – на одній хвилі. Дружина красива, хазяйновита, вірна. Після появи дитини дружина повністю переключилася на неї і розчинилася в сім’ї та побуті. Я в усьому допомагав їй, але з часом почав відчувати емоційний голод, у результаті чого 6 років тому в мене з’явилася тридцятирічна коханка, хоча дружину я любити не переставав. Спілкування тривало приблизно півроку. Дружина дізналася про це від знайомих, був сильний скандал, але шлюб руйнувати не стала. Для неї це був сильний удар, поведінка її змінилася, спілкування стало більш холодним.
Я почав спілкуватися по роботі з незаміжньою дівчиною, з’явився потяг і ми непомітно закохалися. Я не знав, що робити, сім’ю я втрачати категорично не хотів, але й потяг був досить сильним. Це тривало рівно рік. Дружина вклинилася в ситуацію, влаштувала тотальний контроль, читання листувань, дзвінки на роботу, писала коханці, внаслідок чого її значимість для мене знизилася. З’явилася злість на втручання в мої справи. Коханка придушила свої почуття і протягом півроку плавно припинила спілкування. Я мучився довше. У мене увімкнулася незрозуміла гординя і я з’їхав на орендовану квартиру, щоб пожити на самоті (як мені здавалося – «на зло дружині»).
Через кілька місяців у мене з’явилися замісні стосунки з ще однією вже розлученою дівчиною, але я сам припинив їх через три місяці. Дружина так само дізналася про них, але вже не втручалася, просто просила припинити їх. На орендованій квартирі я прожив 2,5 року. Жив один, бо з кимось або в когось жити не хотілося. Дружина неодноразово просила повернутися додому, але я боявся «психологічної поразки» перед нею, хоча до неї вже тягнуло. Я бував у них, допомагав, возив її і дитину у справах, дружина перестала «тиснути» і потяг до неї почав зростати.
На тлі всіх цих перипетій у мене виникли ще й фінансові проблеми. Начитавшись «мудрих» психологічних порад, я вирішив піти на дистанцію і поїхав на півроку в робоче відрядження для відновлення фінансової прогалини, а також щоб у всіх забувся весь негатив і можна було спокійно повернутися в сім’ю. Після повернення я наважився поговорити з дружиною, сказавши, що повністю змінився, але у відповідь почув, що почуття в неї вже згасли, жити разом вона зі мною не хоче, сприймає мене як «просто родича», і запропонувала залишитися друзями. При цьому сказала, що розлучатися поки що не хоче, оскільки нових стосунків вона не планує і їй комфортно жити одній.
Тут я зробив помилку, почав намагатися достукатися до неї зі своїми почуттями, завалив її своєю увагою і провалив свою значимість. Вона стала більш відчуженою, спілкувалася нейтрально, перестала сама дзвонити і писати, відповідала не одразу, вчинки знецінювала, кроків у мій бік не робила, квіти і подарунки приймала з черговим «дякую». Близькості ні фізичної, ні емоційної ніякої вже давно не було, їй неприємні навіть дотики з натяком на взаємини. Остання близькість у нас була два роки тому.
Також я випадково дізнався, що три роки тому в компанії подруг дружина познайомилася з чоловіком, який старший за неї на 5 років, із далекого міста і щодня з ранку до ночі листується з ним, іноді телефонує. На мої запитання вона заявила, що мені не повинно бути жодного діла до цього, між ними нічого не було і немає, це «просто друг», і попросила не лізти в її особистий простір. Чоловік одружений, у нього двоє дітей. Бачилися вони всього раз на початку знайомства, оскільки він живе далеко і більше не приїжджав. Кілька разів я випадково побачив фрагменти листування, там вони спілкувалися нейтрально, але ділилися один з одним подробицями свого щоденного життя. Листування дружина ретельно видаляє, телефон ховає, інформація у спливаючих повідомленнях прихована. Раніше вони були друзями в соцмережах, зараз один одного видалили, але листування триває і в месенджерах, і в соцмережах. У мене складається враження, що емоційно він зайняв місце в її голові. Яке в них насправді спілкування – я не знаю, питати в дружини марно, але мене це гризе, бо відчуваю себе або запасним варіантом, або «валізою без ручки».
Та й узагалі неприємно, коли дружина активно листується з іншим чоловіком, а мені може написати лише раз за кілька днів. Зараз я знову поїхав у довге відрядження, дружина телефонує або пише тільки з нагальних питань, зрідка може написати чергове «як справи». Я щодня дзвоню дитині, періодично трубку бере вона. Спілкування нейтрально-тепле, особливого інтересу вона не проявляє, позіхає під час розмови, але зрідка буває навпаки – розпитує про новини та зміни в моєму житті. Нещодавно кілька днів її ігнорував, і вона висунула претензії – чому я дзвоню тільки синові, і не хочу спілкуватися з нею, і сказала, що так у нас справа дійде до швидкого розлучення. Я перебуваю в слабкій позиції, бо боюся її втратити.
Навесні ми всі разом їздили в санаторій, а також здійснювали недільні поїздки в парки відпочинку і розваг. Однак наближатися до себе вона не дає, каже, що ми просто дружимо, як подружжя, що розлучилося, і батьки дитини. На мої спроби зблизитися вона відповідає – нехай усе йде так, як іде. Я запропонував на майбутній рік знову з’їздити до моря або в гори в санаторій, вона не проти, але мені не зрозуміло – планує вона якесь спільне майбутнє чи ні. Під час останньої розмови «відверто» вона сказала, що, можливо, «в старості» ми колись і будемо разом, але зараз такої перспективи вона не бачить, оскільки не може забути мої проступки і свої безсонні ночі в сльозах. Так само вона вважає, що «люди не змінюються» (у цьому їй підспівує розлучена подруга, від якої чоловік пішов жити до коханки і безуспішно спробував повернутися). Гроші вона від мене приймає тільки на дитину, на себе може прийняти з формулюванням «у борг», і то якщо наполягаю або вони їй терміново потрібні. Фінансово вона майже незалежна, є заробіток і допомагають батьки.
Я її дуже люблю, після всіх подій я зрозумів, якою мені дорогою є сім’я і який я був дурень, що не цінував найдорожче.
Основні мої помилки – обман (дружина не терпить брехні), зрада, лінь (потрібно було працювати над стосунками, а не пускати їх на вільний потік), фінансовий провал і сильний емоційний удар по дружині. Хоча, до речі – на запитання про спілкування з іншим чоловіком дружина теж періодично бреше, каже, що «нікому зараз не писала, просто читала стрічку новин», хоча я бачив листування. Я перестав порушувати цю тему, оскільки вона починає злитися, і думаю, що відторгнення мене в дружини може зростати від того, що вона змушена обманювати, хоча сама не терпить цього.
Я почав працювати над собою, став активнішим, ходжу до спортзалу, кинув палити (коли ми жили разом – я не палив – дружина проти), майже закрив фінансові проломи, мені запропонували після закінчення відрядження перехід на вищу посаду.
Єдине, що поки не вдалося, – це позбутися нервових переживань, стеження в соцмережах, нав’язливих думок. Знаю, що потрібно заглушити свої почуття, щоб почати спілкуватися хоча б на рівних, але поки ніяк не виходить.
Ми дуже багато пройшли з дружиною разом, були дуже щасливі, і я не бачу іншої сім’ї для себе, не можу навіть дивитися на інших жінок.
Порадьте – чи є шанс почати з дружиною нові стосунки і що для цього потрібно робити?
І чи виправдані мої побоювання, що за півроку мого поточного відрядження дружина може остаточно віддалитися, хоча зараз поки ще спілкується?
Заздалегідь вдячний!
