Я вкотре переконалася, що зовнішність оманлива, а перше враження часто буває помилковим. Жінка, яка прибирала у нас в офісі на моїй колишній роботі, з першого погляду мені здалася людиною простою, порядною і скромною. Але, як часто буває, це перше враження здалося оманливим.
Ірина, так її звали, виявилася насправді дуже хитрою і двоособливою не цілком порядною з погляду моралі людиною. Вона була знайомою директора нашого офісу з колишньої роботи. Мила зовні, скромно одягнена непримітна жінка пересувалась тихо і беззвучно. Одягалася просто та скромно.
Роботу виконувала свою досить посередньо, на трієчку, але нашого керівника цілком влаштовував такий стан речей. Тому під нашими столами скупчився товстий-претовстий шар пилу. Натомість Ірина любила посидіти та поспілкуватися то з нами, то з керівництвом.
Ми мовчали, а керівництво захоплювалося цією «трудягою». Знайома директора офісу з колишньої роботи Ірина користувалася цим становищем. Вона постійно крутилася між нами, була в курсі всіх робочих і життєвих подій, з нею ділилися секретами, а потім з’ясувалося, що вона доносить все керівництву. Ось така тиха прибиральниця виявилася. Свої «головні обов’язки» виконувала справно. Думаю, які, не важко здогадатися.
