Біля каси товпилася черга. Олена Володимирівна, намагаючись не звертати уваги на роздратовані зітхання за спиною, ретельно вивчала виданий продавцем чек.
— Ви мене обрахували, – заявила жінка. – Я дві булочки брала за акцією.
Молоденька касирка стиснула губи. Вона готова була розридатися просто при покупцях.
— У нас за акцією йдуть булочки з шоколадом, а ви взяли з повидлом, – процідила втомлена дівчина.
— Яке нахабство! – сплеснула руками Олена Володимирівна. – Я взяла з шоколадом.
— Ні, ви взяли з повидлом, – наполягала працівниця супермаркету.
— Ну знаєте… – обурено зітхнула незадоволена покупчиня і полізла в пакет.
Чоловік, що стояв позаду неї, не витерпів і, набравши в легені побільше повітря, запропонував оплатити різницю. Олена Володимирівна відповіла відмовою. Вона прекрасно може сама забезпечити себе всім необхідним, але залишати зайву копійку в магазині не бажає.
— Я не збираюся набивати кишені касирам, – суворо сказала жінка. – Не потрібно їх поважати, інакше почнуть користуватися. Я десять копійок, ви гривню. Так у неї друга зарплата накапає…
Олена Володимирівна недбало кивнула в бік молоденької касирки, в очах якої вже навернулися сльози.
— У вас булочки з повидлом! – вигукнула панянка з натовпу. – Самі взяли не те, а голову морочите!
Олена Володимирівна опустила очі на товар, який сама ж дістала з пакета. У неї в руках справді були булочки з повидлом, на які акція не поширювалася.
— І справді, – розгублено пролепетала вона. – Тоді приберіть їх із чека.
Касир викликала адміністратора. Олена Володимирівна віддала булочки і змогла отримати назад свої тридцять п’ять гривень. Задоволена вона вийшла на вулицю і покрокувала до будинку.
Ні, вона не вважала таку поведінку негарною. Не подумала вибачитися чи засмутитися. Вона хвалила себе за те, що вчасно помітила різницю.
Олена Володимирівна була дуже ощадливою жінкою. Навіть до найменших витрат вона намагалася підходити з розумом. Завжди знала, де можна купити річ дешевше або продукт за акцією.
Спочатку практичність Олени дуже подобалася її чоловікові. Вони одружилися одразу після інституту. Грошей особливо не було, майже ні на що не вистачало.
Костянтин марнотратом не вважався. Разом із дружиною покірно відкладав, відмовлявся, часом, від базових речей. Молода сім’я примудрялася заощадити так, що потім вистачало на великі покупки.
Поступово дохід чоловіка зріс. Економія перестала бути необхідністю, але Олена продовжувала урізати бюджет сім’ї до мінімуму. Костянтину стало здаватися, що дружина йде в крайнощі. У них зовсім маленька дочка, а Олена обмежує її навіть у фруктах і кисломолочній продукції. Рідкі супчики, зварені на одній курячій ніжці, з кожним днем ставали все більш несмачними.
Костя обурювався, просив Олену перестати обмежувати хоча б дочку, давав більше грошей, потім і зовсім майже всю зарплату, але стіл багатшим не ставав. Купівля речей перетворювалася на справжнє випробування. Олена була готова заношувати куртку до дірок і того ж вимагала від чоловіка.
Чергове підвищення чоловіка не змінило ситуацію. Що більше він приносив, то більше Олена економила. Замкнуте коло вимотало чоловіка. Костянтин запропонував розійтися.
— Я все для тебе, все для сім’ї, а ти! – обурилася Олена. – Зрадник!
— Стомився я, Олено, втомився, розумієш, – відповів чоловік. – Не хочу економити! Не хочу носити зашиті шкарпетки і їсти котлети з хліба! Я нормально заробляю, можу дозволити нормально жити, але не можу… Через тебе!
— Я збираю на майбутнє, – виправдовувалася жінка.
— На яке майбутнє? – холодно запитав Костянтин. – Ми живемо разом майже десять років. На що востаннє ти витрачала велику суму? Коли настане це майбутнє?
— А що ти пропонуєш? Жити й не думати?
— Ні, – відрізав чоловік. – Я пропоную економити в розумних межах.
— Я, значить, нерозумна по-твоєму? – здивувалася Олена.
— Ти хвора, Олено! Це клептоманія або щось подібне, як воно там зветься, – розвів руками Костянтин. – Давай сходимо до лікаря?
Пропозиція чоловіка розлютила Олену Володимирівну. Вона хоче як краще, а він ставить діагнози.
— Сходи сам, – відповіла жінка. – Ти надто багато витрачаєш. Готовий скупити доньці всі сукні та всі іграшки. Це неправильно!
— А як правильно? – запитав Костянтин. – Сидіти на мішку з грошима і чекати? Тільки чого? За останні п’ять років ми навіть у відпустку не з’їздили. Озеро, дача, шашлик – ось і всі розваги. Я хотів купити путівки ще 5 років тому, то ти не дала! А тепер життя с кожним роком вже бентежніше! І ніхто не знає, яким буде завтра!
— Безглуздя це все,- відмахнулася Олена.
Подружжя так і не змогло достукатися одне до одного. Костянтин пішов, а Олена почала заощаджувати більше, ніж раніше. Речі купувала тільки найнеобхідніші, а продуктів найпростіший набір.
Дочка з часом все частіше злилася на матір. Катя хотіла бути красивою, як усі інші дівчата. Носити яскраві сукні, нові кросівки, гратися красивими і модними Барбі. Мама нічого подібного не дозволяла, а коли дочка отримувала подарунки від батька, то сильно лаялася і називала Костянтина марнотратним.
До підліткового віку Катю практично повністю забезпечував батько. До школи Олена купувала лише набір канцелярії, а нову сумку, спідницю і спортивне взуття не вважала за потрібне брати, якщо те ще не розвалювалося на частини. Усе це оплачував батько. Він не міг дивитися на Катю в обносках. Це нагадувало про життя з Оленою.
На той час чоловік встиг одружитися вдруге. Катя пам’ятала момент, коли вперше прийшла знайомитися з татовою подругою Міланою. Мама одягла на неї якісь жахливі речі, а на ногах дівчинки були стоптані кросівки.
Стильна Мілана дивилася на неї злегка відкривши рота, а потім з обуренням свердлила поглядом Костянтина. Пізніше пошепки вона висловила чоловікові за те, що той не допомагає власній доньці. Кості довелося виправдовуватися. Він щомісяця виділяв на утримання Каті гроші, але колишня дружина примудрялася економити.
— Купуй усе сам значить, – порадила молода жінка.
Костя послухався. Відтоді вони часто повністю одягали Катю.
Олену дратувало те, з яким захопленням донька говорила про нову дружину батька. Вона злилася і на емоціях навіть могла купити Каті якусь кофтинку в найближчому магазинчику.
Тільки ось переплюнути прокляту Мілану ніяк не виходило. Олена просто не знала, які речі актуальні для юних дівчаток, та й не готова викласти за них вищу вартість.
У підлітковому віці між матір’ю і дочкою почалися відкриті конфлікти. Костянтин намагався втрутитися, знову пропонував Олені звернутися до лікаря, соромив за зовнішній вигляд, просив, просив, домовлявся. Усе без толку. Олена вважала, що все робить правильно.
— Наша дочка біситься з жиру, – відповіла вона колишньому чоловікові. – І в усьому твоя дружина винна. Розпестила!
Катя на деякий час переїхала до батька, але незабаром повернулася назад. Вона дуже переживала за маму. Боялася, що без неї та зовсім перейде на хліб і воду.
Олена до старості вважала доньку розпещеною. Катя ж просто ненавиділа це слово. Занадто часто чула його від матері.
Коли дівчина почала заробляти власні гроші, вона намагалася не економити на собі. Вона їла смачну їжу, купувала якісні продукти, регулярно оновлювала гардероб, відвідувала салони краси та спортивний зал. Іноді і їй доводилося економити, але, пам’ятаючи про мамину дивину, Катя намагалася не заграватися. У всьому має бути міра.
Олена Володимирівна принципів життя дочки не розуміла. Вона регулярно затьмарювала радість Каті від придбань і спонтанних поїздок.
— Знову в новому! Яка ти марнотратниця, – шипіла Олена Володимирівна.
— Мамо, це мої гроші. Я ж не прошу в тебе нічого, – нагадувала Катя.
— І все-таки. Краще подумати про майбутнє.
Вона жила окремо, до матері навідувалася все рідше. Кожна поїздка давалася важко. Крім докорів і скарг від Олени Володимирівни нічого було почути.
— Як там твій татусь? – запитала якось Олена, жуючи суху булочку.
Катя принесла до чаю свіжі красиві тістечка, але мати демонстративно не брала їх до рук.
— Нормально, – знизала плечем Катя. – Тато запропонував мені іпотеку взяти. З його допомогою.
— Навіщо? – щиро здивувалася Олена Володимирівна. – Костя все хоче здаватися хорошим татком!
— Він і є хороший татко, – ображено вставила Катя.
— Звичайно. Поки я економила на майбутнє, він розважався і задаровував тебе подарунками, – відповіла мати. – Навіщо купувати житло, якщо, коли я піду з життя, тобі залишиться моя квартира.
— Мамо, – протягнула Катя. – Коли це буде ще! Жити-то потрібно зараз! Тим паче в тата Тетянка підростає.
Згадка про другу дочку колишнього чоловіка змусила Олену Володимирівну посумувати. Вона після розлучення не змогла знайти своє щастя. Спочатку піднімала доньку, а тепер про старість потрібно думати.
— Донько, послухай, якщо батько тобі гроші дасть, ти не бери нічого, краще відклади їх куди подалі, – раптово порадила Олена Володимирівна. – Назбирай на майбутнє.
Катя з образою подивилася на матір. Чому вона така? Невже тато правий і це важкий психічний розлад, замаскований під просту економію.
Катя зітхнула. Їй вмить стало шалено сумно. За маму і за всіх тих, хто звик відкладати своє життя на потім. Адже це потім може просто не настати.
Вона якось читала сумну історію про старого, який розбирав речі після кончини коханої дружини. Красиві чашки, з яких ніколи не пили чай, сукні, які ніколи ніхто не носив. Катрусі мама все життя збирала гроші, які ніколи ніхто не витратить…
Хтось скаже, що в скарбничці матері напевно складена величезна сума. Тільки ось років десять тому вона була б більшою. Всіх грошей, які відривала від себе і самої Каті мати, її дочка ніколи не витратить. Дівчина насилу уявляла, скільки разів знецінювалися мамині накопичення.
— Я від усього відмовлялася, аби тобі було добре! – звернулася до совісті Олена Володимирівна. – Ви з батьком так легко розкидаєтеся грошима, добре живете, а я все життя економлю! І жодної подяки.
Катя не змогла слухати маму далі. Вона перервала її слізливий монолог і попрямувала до виходу.
Їхня квартира ніколи не бачила капітального ремонту. Тут досі старі вимикачі, ті самі світильники, запрані штори і фарбована підлога.
— Я піду, мамо, – сказала Катя і пішла.
Дочекавшись автобуса, дівчина сіла в самий його хвіст і поїхала додому. Вона живе краще за свою матір. Утім, так і має бути. У цьому суть розвитку людського суспільства. Наші діти не повинні проходити той самий шлях. Не можна вимагати ні від кого жертви рівної власній.
— Як пояснити мамі, що життя – це не тільки праця і радість від неї, а й відпочинок, задоволення, щастя врешті-решт! – пробурмотіла Катя.
Від її економії нікому не було добре. Ні їй, ні, тим паче, доньці.
Катя повернулася додому задумливою. Ні, вона, звісно, не кине маму. Спілкуватися з нею важко, але, може, варто спробувати вивести її зі стану жорсткої економії і, нарешті, навчити жити.
У цей самий момент Олена Володимирівна збиралася в магазин. Вона не настільки марнотратна, як її дочка і чоловік. У її гаманці певна сума грошей. І вона не витратить ні копійкою більше…
