З чоловіком ми разом уже 18 років, у нього це другий шлюб, маємо двох спільних дітей. Сказати, що щаслива сім’я, на жаль, не можу. Було багато всього, ми і лаялися, і розлучалися.
Але зараз я намагаюся почати життя з нового аркуша і колишні образи не переносити. Сваримося ми тепер рідко – раз чи два на рік. Приводи для конфліктів переважно дурні, але можемо не розмовляти одне з одним місяцями.
Я розумію, що це неправильно, але мене завжди тягне одна й та сама думка: «Якщо я мирюся першою, значить, ці стосунки потрібні тільки мені». Можливо, я і не права, але все-таки мені прикро постійно підходити першою.
У сварці чоловік діє за класичною схемою, не розмовляє, не їсть, що я готую, дітям може сказати, що дуже образився на мене.
Думаю, що в такій поведінці здебільшого винна моя свекруха, у дитинстві чоловік багато хворів, і вона завжди була з ним поруч, виконувала його примхи. І до сьогодні вона приходить готувати йому суп, поки я на роботі.
Я люблю чоловіка, але як донести до нього, що на світову повинні йти обидві сторони?
Олена, 38 років
Ніні Іванівні вже перевалило за вісімдесят. Мешкала вона в невеликому селищі, яке, щиро кажучи, більше…
Паркан сусіда Юхима я бачила зі свого кухонного вікна щоранісінько. Ох і гарний же був…
Марія глибоко зітхнула. За вікном шумів звичний весняний Київ, а в її просторій трикімнатній квартирі,…
За сімейною вечерею Тетяна нерішуче відклала виделку. Її очі зрадливо заблищали від непроханих сліз: —…
Пані Людмила завжди вміла зліпити свято буквально з нічого. Цей хист жив у ній ще…
Аліна забігла до супермаркету вже пізно ввечері, повертаючись із роботи. Хотіла взяти лише пакет молока,…