У мене приблизно така ж історія, де бабуся налаштовує онука проти матері, а може, гірше. Мама мене дворічну залишила тіткам, і я росла у військові та післявоєнні голодні роки нікому не потрібна. У 12 років я вмовила її взяти мене до себе, адже ім’я моє було – “вона та сирота”. Але вийшло ще гірше, бо якось, вона мене виганяла геть. Я не мала права, ні на яке слово.
Закінчила я школу і одразу поїхала до міста, заміжжя 10 років та 2 сини. Вона постійно налаштовувала мого чоловіка проти мене. Розійшлися. Я виховувала одна двох синів, хлопців моїх вона любила, але їм постійно гидоти про мене говорила, придумувала різні незрозуміли історії.
Вона постаріла, хвору я взяла її до себе і тут тільки я дізналася про це, старший син випадково проговорився. Молодшого потім я сама поставила перед таким питанням. Вона їм перед смертю сказала, що дуже любить мене, але весь час поводилася зі мною погано, бо не знала, як по іншому.
Маму я поховала, яка мене не те, що донькою, навіть на ім’я жодного разу не назвала. У мене було ім’я “вона”. Я перетерпіла це все. Найголовніше — це зараз.
Я у синів з підсвідомості витягую негатив і вчуся знаходити спільну з ними мову. Це виявилося набагато важче, ніж терпіти ненависть та заздрість своєї мами.
