Я педагог-предметник (іноземні мови). Мій стаж роботи 23 роки. У професійній діяльності мені доводилося працювати з різними категоріями учнів, зі студентами вишу, із «важкими» підлітками та вихованцями дитячого будинку.
Зараз я працюю з дітьми-інвалідами (ДЦП). Прагну шукати спільну мову з кожним учнем, обов’язково враховуючи індивідуальні особливості. Спілкування з дітьми, як і раніше, приносить мені велику радість і інтерес.
Проте моя головна проблема полягає в тому, що приблизно останні 10 років мені все важче дається робота з документами, складання та нескінченне коригування освітніх програм відповідно до вимог, що постійно змінюються.
Я вважаю, що найважливіша робота вчителя відбувається саме на уроці у безпосередньому спілкуванні з учнем. А нескінченна відповідність інструкціям, прописування кожного свого кроку в документах — це лише марна бюрократія, яка забирає у педагога час та сили.
Напевно, від цього і відчуття загальної втоми здається, що руки опускаються. Нещодавно довелося відмовитися від класного керівництва через велику кількість документів та звітів.
Все здається непотрібною суєтою. Скажіть, що зі мною не так? І як працювати далі?
Маргарита, 47 років
