Мене звуть Володимир, і моя історія почалася, коли мені було 45 років. Я зустрів жінку Ірину, якій було 38 років. Ми обидва були з обтяженнями: у мене – розлучення та дорослі діти, у неї – чоловік-пияка та фінансові проблеми.
Наше знайомство відбулося у ресторані, де Ірина ініціювала зустріч. Перша близькість між нами була далекою від ідеалу, але я думав, що це тимчасово, і вирішив пограти.
На той час я будував будинок біля Одеси, і Ірина вплуталася за мною. Вона вперше побачила літак та вперше побувала в готелі.
Наші зустрічі стали регулярними, практично через день, і з кожним разом близькість ставала все більш неперевершеною. Я відчував, наче переживаю другу молодість. Ірина ходила навшпиньки навколо мене, посилала смс з освідченнями в коханні.
Минуло два роки у такому режимі. Я дізнався, що її чоловік п’яниця, квартира була в заставі, а вона потонула в боргах. З роботи її звільнили, і колектори стали її постійними “гостями”.
Я вирішив допомогти. Забрав квартиру у банку, поміняв її, повернув гроші банку, допоміг Ірині розлучитися. Її чоловікові нічого не дісталося, а мамі Ірини я купив дачу. Зробив ремонт, купив меблі та машину, допоміг їй отримати диплом.
Ірина влаштувалася працювати до школи, але не секретаркою, а викладачем, що надавало їй статусу пристойної дами.
Але її сумнівна поведінка не зникла — соцмережі та сайти знайомств нібито для підняття самооцінки. Вона клялася, що більше не робитиме так. Я не вірив, але ставився до неї, як до тамагочі — годувати, одягати та тримати треба.
Я думав, що її подяка та любов, про які вона говорила цілодобово, не пусті слова. На два літні місяці я завжди виїжджав за кордон до своєї сім’ї, а один місяць провів з Іриною. Минуло 11 років. Цього року мені виповнилося 50 років і ось що сталося.
Я вирушив до своєї родини, а Ірина знайшла подружку-перукарку із села. Разом з нею вона пішла у загул. Тій подружці було 30 років, а Ірині — 50.
Вони знайшли молодого хлопця, і Ірина відчула, що її душа в раю. Коли я повернувся, Ірина одразу затягла мене в ліжко, а потім покликала подружку, з якою напилася та впала прямо на стіл. Поруч лежав її телефон, в якому було все листування з її “улюбленим” хлопцем.
Алгоритм не змінювався: раніше я був тим коханим у її телефоні. Я взяв телефон у руки, і тут же пролунав дзвінок. Його голос був чутний виразно: “Іро, чому ти не хочеш зі мною поговорити?” Все стало на свої місця. Я зрозумів, що Ірина просто витерла об мене ноги.
Впав у депресію вперше у житті. Схуд на 10 кг на місяць, лікуюсь у лікаря. Минуло два місяці, я потихеньку приходжу до тями. Не вилазю зі спортзалу, беру шалене навантаження, тільки це й допомагає. Я не жалкую, але такого душевного болю навіть уявити не міг.
Висновок один – ніколи нікого не шкодувати. Не встигнеш ухилитися, як отримаєш за доброту підступність і хитрість.
На тлі всіх цих подій я почав переосмислювати своє життя. Розумів, що надто довго жив в ілюзіях, вірячи в подяку та любов, які виявилися порожніми словами. Почав більше часу приділяти собі, своїм інтересам та здоров’ю.
Якось, у спортзалі, я зустрів Марину. Вона також переживала важкі часи після розлучення. Ми почали спілкуватися, і я зрозумів, що можу ділитися з нею своїми переживаннями. Марина виявилася розуміючою та доброю жінкою, яка знала, що таке біль та розчарування.
Ми почали зустрічатись, і поступово я почав відчувати, що знову можу довіряти. Марина не вимагала від мене нічого, вона просто була поряд. Її підтримка та розуміння допомогли мені впоратися з депресією та повернутися до нормального життя.
За рік після наших перших зустрічей я запропонував Марині переїхати до мене. Вона погодилася, і ми почали будувати спільне життя.
Марина допомогла мені налагодити стосунки з моїми дітьми, які теж переживали через мої проблеми. Вона виявилася тією людиною, яка змогла повернути мені віру в людей.
Тепер ми живемо разом у моєму будинку біля Одеси. Ми часто подорожуємо, насолоджуємося життям та підтримуємо один одного. Марина стала для мене не лише партнером, а й другом, на якого можна покластися у будь-якій ситуації.
Іноді я згадую свою історію з Іриною і розумію, що ці випробування зробили мене сильнішими. Я навчився цінувати справжні стосунки та не боятися довіряти людям. Моє життя змінилося, і я вдячний за це Маріані та всім тим, хто був поруч у важкі моменти.
Тепер я знаю, що навіть після найважчих випробувань можна знайти своє щастя та почати життя з чистого аркуша. Головне — не боятися відкривати своє серце та бути готовим до нових можливостей.
