— Ігорю, от скажіть, зради у вашій родині — це норма, чи як? — з порога накинулася на свекра Олена.
Ледве розплющивши заспані очі, чоловік пробурмотів щось про каву і впустив заплакану невістку до хати. Змоловши зерна й поставивши турку на вогонь, Ігор потягнувся і запропонував переходити до суті.
— Почалося все з театрального бінокля, який ваш син забув здати після вистави кілька місяців тому, — почервоніла від сліз Олена говорила в закладений ніс, через що її голос нагадував Сову з «Вінні-Пуха».
— Наступного дня він його повернув, щоб забрати заставу, але за вечір той бінокль устиг наробити біди.
Вислухавши такий багатообіцяючий вступ, Ігор зрозумів, що самою кавою тут не обійтися, і поліз до шафи за подарунковим міцним напоєм. Хлюпнувши по чайній ложці в порожні чашки, він кивком голови дав знак продовжувати.
— Пів вечора Олексій провів на кухні, щось там роздивляючись у вікні. Я тоді не надала цьому значення. Чоловіки — це ж діти в будь-якому віці, я розумію. Дай їм якусь цяцьку, і вони годинами будуть із нею вовтузитися.
Свекор ображено спохмурнів, хоча сам тим часом крутив у руках складаного ножика. А Олена вела далі:
— Минуло два тижні, я вже й думати забула про той випадок. Аж тут приходжу додому, а на столі лежить коробка з-під бінокля, який Льошка замовив в інтернеті.
Свекор усе ще не розумів, до чого воно йде, але вже забув про каву, і та благополучно збігла з джезви на плиту. Довелося ставити нову.
— На моє запитання, нащо йому бінокль, він мені, знаєте, що відповів?
У почервонілих очах Олени зібралася нова порція сліз, а свекор лише прокашляв щось схоже на слово «ні».
— Сказав, що йому подобається вивчати зорі, мовляв, із дитинства мріяв борознити космос. Я ще й зраділа, наївно думаючи, що нарешті мій нудний чоловік знайшов собі заняття, крім комп’ютера й телефона.
Але він якось аж занадто пристрастився. Щовечора Олексій тепер сидів на кухні з вимкненим світлом і дивився у свій бінокль. Потім повертався до кімнати весь якийсь збуджений, а іноді навіть облизувався, дивлячись на мене.
Пару разів я просила показати мені ті зорі, але він тільки відмахувався. Казав, що я все одно нічого не зрозумію. А далі — гірше. Він врізав замок у двері на кухню, щоб я не могла зайти. Сказав, що йому потрібне повне усамітнення.
Свекор почав потроху здогадуватися, про що мова.
— І от якось Льоша вийшов із дому по своє куриво, а бінокль залишив на підвіконні. Вечір тоді видався хмарний, ніяких зірок не видно, але він провів за своїми спостереженнями не менше пів години. Я з цікавості вирішила глянути. Мусить же там бути щось таке, що мій чоловік щовечора з таким неймовірним запалом біжить споглядати.
Слухаючи з непідробним інтересом, Ігор повільно налив паруючу каву собі в чашку, де вже хлюпався запашний аромат.
— Я подивилася в небо і, звісно ж, нічого не побачила. Зате, навівши бінокль на сусідню дев’ятиповерхівку, помітила лише одне незашторене вікно, де горіло світло. Це була чиясь кухня, яку дуже чітко було видно через бінокль — вочевидь, він був налаштований саме на цю відстань. І тоді я побачила ту саму «зірку», якою цей астроном недороблений милувався весь цей час!
Олена надпила кави прямо з джезви й запила міцненьким із пляшки.
— Голу? — обережно поцікавився свекор.
— Ні, але ж гарну-у-у… — заридала Олена.
— Оленко, кхм-кхе, може, не все так страшно, як здається?
— Страшно, ще й як страшно, — відмахнулася невістка. — Я якось між іншим запитала його: «Як там пояс Оріона поживає?» Знаєте, що він мені відповів?
Свекор знизав плечима.
— Спитав, у якій вазі виступає цей боєць! Він вирішив, що йдеться про змішані єдиноборства.
— Я не знаю, що сказати… Ми його так не виховували, — чоловік щиро співчував невістці, але не уявляв, чим тут зарадиш.
— Словами тут навряд чи допоможеш, — Олена знову потягнулася за розслабляючим напоєм, але свекор відсунув від неї пляшку, зиркнувши на годинник, який показував десяту ранку.
— Учора кур’єр приходив, — вела вона далі, — приніс велику коробку. Виявилося, що це телескоп. Купив із рук в інтернеті у якогось чергового астронома-збоченця. Каже, що не може в деталях розгледіти півкулі супутників Сатурна. Розумієте? Він зібрався вже в деталях її півкулі розглядати!
— Слухай, ну підглядає він за якоюсь там дівулею, ну то це ж іще нічого не означає. Просто дитячі пустощі. Він же любить тебе, у вас же все добре.
— Нічого не добре, — опустила очі Олена. — Він пів ночі провів на кухні, а повернувся в ліжко, лише коли світло в будинку навпроти згасло, я слідкувала з кімнати. А сьогодні річниця нашого весілля.
Вранці, як ми прокинулися, він мав дуже схвильований вигляд і сказав, що вчора скасував бронь у ресторані, яку ми зробили ще кілька місяців тому. А потім додав, щоб я приходила з роботи раніше і що сьогодні будуть розставлені всі крапки.
— Про які крапки мова? — злякано глянувши на улюблену невістку, свекор налив і собі …
— Думаю, він хоче оголосити про розлучення…
— Може, не варто робити поспішних висновків? — не вірячи своїм вухам, спитав Ігор.
— А що мені лишається?! — зірвалася на крик Олена. — Я дізналася через знайомих, що та молода особа з будинку навпроти донедавна була самотня, а тепер до неї в робочий час приходить якийсь чоловік. Я не можу і не хочу влаштовувати стеження. Я вище за це!
Трохи віддихавшись, вона стишила голос і продовжила:
— Знаєте, я вирішила: навіть якщо це не мій чоловік, то все одно я не хочу жити зі збоченцем і сама подам на розлучення! Власне, я хотіла розповісти вам першому про причини, щоб потім ваш син не виставив мене винуватою.
З цими словами Олена підвелася з-за столу й попрямувала до виходу. Свекор не знайшов слів розради і лише сумно всміхнувся на прощання.
— Ти все одно набери мене і розкажи, що ви там вирішили, — попросив він перед тим, як зачинити двері.
Увесь день і вечір Ігор сидів як на голках. Він кілька разів поривався подзвонити синові, висварити його і присоромити, але так і не наважився.
Уночі теж спав кепсько, а вранці невістка сама зателефонувала і все виклала як на духу.
— Уявляєте, приходжу вчора додому, а він зустрічає мене ще більш схвильований, ніж уранці. «Ти головне не хвилюйся, — каже. — У мене для тебе новина, але ти маєш усе побачити сама. Пам’ятаєш, як я захопився біноклем кілька місяців тому?» Я відчуваю, як у мене всередині все холоне, а він продовжує: «Я тобі збрехав. Насправді я дивився не на зорі, а на сусідів із будинку навпроти».
От тут у мене земля почала тікати з-під ніг. Бачу, що його мучить совість і він готовий усе розказати, і він розказав: «Одне слово, таке діло… Я підглядав за однією дівчиною, яка готувала для свого хлопця вечері та обіди.
Я знаю, що в інтернеті повно всяких рецептів, але там усе має якийсь штучний вигляд і складне, а тут — просто живий приклад. Вона ще й якісь цікаві страви завжди робила, такі незвичні, я досі назв не знаю. Я не міг зупинитися і підглядав, а ночами або коли тебе не було вдома, пробував готувати.
Усе було добре, але чогось постійно в моїх стравах бракувало! Якоїсь миті я зрозумів, що не можу розгледіти спеції, які вона додає — сам же я сипав усе підряд навмання. Довелося купити телескоп, щоб прочитати назви на етикетках. Розумію, що це дурна трата грошей, але обіцяю, що потім обов’язково займуся астрономією. А зараз ходімо на кухню».
Я взагалі нічого не зрозуміла зі сказаного, поки Льошка не підвів мене до столу і не показав усе, що наготував до нашої річниці. Ігорю, зізнаюся чесно, я в житті нічого смачнішого не їла!
Було все: суп, салати, гаряче, закуски. Я їла, їла, їла… А посеред вечора він спитав мене: «Ну як?» А я змогла лише кивнути, бо говорити вже не виходило через переповнений шлунок. От усі крапки й розставилися по своїх місцях.
— Хочеш сказати, що ви не розлучаєтеся? — спитав свекор, який досі не міг оговтатися від пережитого стресу.
— Ні! Про це й мови бути не може! Я, звісно, йому заборонила відтепер по чужих вікнах видивлятися, бо це негарно і протизаконно, але сама після вечері вирішила підглянути в телескоп.
Ви знаєте, у тієї пані таки-и-ий шикарний ремонт на кухні і меблі розставлені дуже оригінально… Я от ще з якого питання дзвоню: ви нам грошей не позичите трохи? Хочу в нас удома так само зробити.
— Та приходьте ввечері, щось придумаємо, — відповів свекор і, скинувши виклик, поглянув на будинок навпроти.
Він довго дивився на вікна, думав про щось своє, а потім, полегшено видихнувши, промовив:
— От же ж дурні.
Ось така вона, кумедна сімейна «астрономія», де за великими підозрами часом ховаються найнесподіваніші приємнощі. Життя іноді вміє закрутити сюжет так, що жодному режисерові не снилося.
А у вас бували випадки, коли найбільші страхи чи підозри оберталися доброю посмішкою?
